Жовто-блакитний чи блакитно-жовтий наш стяг: дослідники дотепер сперечаються

ПРАПІР у Києві24 липня 1990 р. вперше було піднято блакитно-жовтий прапор перед будинком Київської міської ради. Таке рішення було прийняте при жорсткому протистоянні з тодішньою владою. 24 серпня 1991 року синьо-жовтий прапор внесли до Верховної Ради, у президентському указі, виданому в 2004 році, прописано про те, що День Державного Прапора «відзначається щороку 23 серпня».

Світлі, жовто-блакитні, барви нашого стяга — це мирні кольори. Однак у всі часи наш Прапір називали жовто-блакитним. Чому? Бо так було споконвіків. Наступаючи, вороги навпроти себе бачили жовту барву прапора, далі вивищувалася нижня, блакитна. Тому й назвали прапор жовто-блакитним. Не могли наші предки першою помістити синю барву: на тлі синього неба вона була б непомітною. Пригадаймо: «Бій одлунав. Жовто-сині знамена Затріпотіли на станції знов…» (В.Сосюра). Помилку зроблено на початку 1990-их років під час затвердження Верховною Радою України Державного Прапора, аби примирити неприхильників незалежности. А цього робити не можна було, адже символи – це не гра, не випадковість. Перевернули Прапор – і вода почала заливати вогонь, цебто статки. Ось тому в Україні не може запанувати добробут. На цю помилку, ваду і причину вказує вже багато істориків світу. Може, справді вже пора і варто прислухатися до думки дослідників?

На українських теренах стяг (знамено) був відомим ще в докняжу добу, у Європі як символ він виник і поширився лише в середньовіччя. Найчастіше формою прапори нагадували трикутний клин. Поширені були знамена різних барв, а переважно червоного кольору, позаяк це добре помітна барва, а червоний чи малиновий колір – це колір боротьби.

На Русі деякий час був червоний прапор із зображенням золотого три- або двоглава. Хоча щодо кольору наших прапорів, то є цікава версія, яку описав хмельницький письменник, прапора… внук Т. Г. Шевченка Олександр Відоменко у книзі «Оплаканий і зраджений». Учені-етимологи, пише він, дослідили, що слово «хохол», яким завойовники нарекли наших далеких предків, двокореневе і давньою тюркською мовою означало жовтий, сонячно-золотий, і синьо-блакитний. Маєво прапорів саме таких барв, яке бачили завойовники, котрі йшли на Русь, і визначило назву народу: «золото-блакитний», «жовто-сині», що їхньою мовою вимовлялося як «хо-хол». Тож можемо навіть пишатися, що наше національне прізвисько походить від кольорів прапора, під яким ми віддавна здобували незалежність України-Руси.

Три жовто-блакитні прапори вели українців, які брали участь у Грюнвальдській битві ще 1410 року. Це були подоляни. І їхні прапори були жовто-блакитні.

Героїчна козацько-гетьманська доба сприяла розвитку українського прапора. Урізноманітнювалась форма його полотнища, кольори. Прапори все більше набирали національних ознак. Кожне військо, полк, сотня мали свій прапор. У козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогв. М. Кривоніс, напр., мав білу корогву з червоним хрестом, Нечай – шовкову корогву, вигаптовану золотом. За Б. Хмельницьким несли військовий прапор з образом святого Михайла, який вбиває змія. У 18 сторіччі на всіх бойових прапорах був козак із шаблею й самопалом. Основним кольором, найпоширенішим у запорізьких козаків, був малиновий. Частіше з’являлися прапори мирних кольорів: сині, блакитні з жовтими (золотими) хрестами. Кожний полк (Чернігівський, Київський…) мав своє знамено. Це були вже територіальні прапори, проте з поділом українських земель, при занепаді гетьманщини, вони зникли.

Закон про державний прапор Української Народної Республіки Центральна Рада ухвалила в Києві 22 березня 1918 року. Тоді барви нашого державного Прапора пояснювали примітивно: синій – колір неба, чистої блакиті, жовтий – пшеничне поле, золото землі нашої. Це символ живучости, краси і природної сили українського народу.

Нині, коли Україна відома всьому світові, коли її назву не плутають з иншими, коли ми нарешті стали незалежними, ми повинні пам’ятати, як нелегко далась нам наша соборність, як важко було виборювати свої права, як багато було одержимих, які пломінь своїх сердець віддавали священній справі визволення, яким тернистим був шлях наших прадавніх знаків-символів, аби вони стали державними символами України.

Прапор має синонімічні давні назви «знамено» і «стяг». Слово знамено утворене від словосполучення «знай мене». Знамено мало відповідний знак, який позначав належність земель, майна певному родові, племені, громаді.

Стягом почали називати прапор тоді, коли до його функції додалася ще одна: збирати до гурту, «стягати» громаду до ватажка під час битви чи походу.

Прапором стали називати стяг тому, що він має ще одну важливу функцію – бути попереду громади, вести людей за собою. Слово «прапір» утворене від слова «перо» (рух, політ), пов’язане також і зі словом «перший», і з префіксом пре-, який означає найвищу якість, та з ім’ям головного бога київських полян: Перуна.

За останні 5 років Прапор України став більше, ніж офіційний символ: він наповнився новим змістом і значенням. Все це тільки збагатило його давню і героїчну попередню історію.

Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Руси. Майже всі герби міст України загалом обрамляли жовто-блакитними кольорами. З XVIII віку полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорізького виробляли з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносили зорі, хрест, зброю, постаті святців (щоправда, чужих).

Упродовж історичного розвитку жовто-блакитний прапір був символом боротьби за свободу українського народу. Відтепер Прапор України – це символ боротьби України та всієї Європейської цивілізації проти останньої тоталітарної постсовєтсько-ординської імперії: Московії. Недарма вона так боїться його й ненавидить. Прапір України – це символ нашої незалежности, нашого європейського майбуття, це символ вільної, непереможної та сповненої гідности людини.

Відрадно, що зі здобуттям незалежности для України нарешті настала нова ера, коли ми можемо вільно говорити про її історію, про символи, що раніше влада суворо карала. І саме тому ми поки що ще не всі ставимося з пошаною до наших Державних символів, як це не прикро визнавати. Пишаймося своїм Прапором, який народився не випадково і не за оголошеним конкурсом. А 23 серпня, у День Державного Прапора, піднімімо його, огорнімося ним, згуртуймо під ним патріотів нашої країни і заспіваймо йому наш величний Славень, бо з ним, національним Прапором, витязі духу і чину творили історію України.

Станем, браття, всі за волю від Сяну до Дону,
В ріднім краї панувати не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Любов Сердунич,

журналістка, просвітянка.

 


 

 

 

Мітки: , , , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook