Ялинка чи дідух? Чому чіпляємо гірлянди й що це означає

CERDUNYChІ знову новорічна тема, але нині – не мої дослідження… Отака історія… Десь я про це вже чула (читала)… Читаймо, ВЧИТЕЛІ! І знаймо, щó ми святкуємо і чóму вчимо дітей…  Перша розповідь – від Людмили Осадченко (ФБук, 8 грудня 2019 р.).

Казка Морозко…

Зателефонувала мені приятелька. Поговорили, а потім вона й питає: «Ялинку на Новий рік ставитимеш?». Кажу: «Ні. Вже декілька років не ставлю і вважаю правильно відзначати Новий рік за слов’янським календарем». Каже: «То таке… Але дітям чому не поставити? Хай радість їм буде. Цукерків поначіпляю, горішків. А чому не ставиш? Не хочеш просто чи як?». Відповідаю: «Чи як…». – «А розкажи». Мені не дуже приємно було згадувати те і я попередила її. А вона – на своєму. «Ну гаразд. Розповім… Слухай «казочку» про Морозка». На тому боці телефону настала тиша… «Була у мене інша сторінка, яку ФБук видалив. Там у друзях була молода жіночка. Вона частенько спілкувалася зі мною, коментувала. Її тато був із тих народностей (вже й не пам’ятаю, з якого точно: мордва, меря…), а мати була українкою.

Якось, під Новий рік, у мене на сторінці зайшла мова про його святкування… В розмові брали участь декілька людей. Вона пише, що не ставить ялинку дітям, бо гидує. Пишу їй: «Чому так?».  Вона й відповідає, що до неї і братів батькові родичі ставилися погано. А батько майже не їздив до них. «Йому подобалося в Україні, він кохає маму і любить нас, дітей. А одного разу, коли я підросла, він поїхав до них, я напросилася з ним. І як би там не було, але нас зустріли, були ми там кілька тижнів, якраз до нового року. Двоюрідні брати принесли з лісу ялинку і ми почали прикрашати її. А бабуля й каже: «Это наши, тюркские, традиции. Теперь их празднуют во всем мире. А раньше не праздновали, только наши народности праздновали. Петр І запретил указом и за несоблюдение сильно наказывал. Строго с этим стало и постепенно перестали их соблюдать, буквально заменили самодельными гирляндами. А после и вовсе – искусственными игрушками, шарами, блестящими гирляндами и дождиком. Все это символ наших древних традиций. И теперь все народы исполняют их».

Мені стало цікаво, що ж то за обряд такий, що аж цар указом заборонив виконувати його і суворо за цим слідкували, щоб не робили те. Я й спитала бабусю: «А расскажи, бабушка, сам обряд». Бабуля посміхнулася:

– Ти же чужеродка, не знаешь. А у нас дети растут, им обязательно рассказывают. Что ж, и ты послушай. Когда наступал новый год, выбирали в селеньи самую красивую девушку, одевали красиво и шли с ней в лес. С собою везли бочку воды. В лесу выбирали самую высокую и пышную елку. Садили или становили под нее девушку и обливали ее водой. Когда она вся превращалася в ледяную статую, ей разрезали живот и все внутренности, пока дымились, развешивали на елке. Обряд делали шаманы с танцами вокруг елки. Справивши обряд, оставляли все как есть замерзшим-ледяным и сидящую или стоящую девушку под елкой. Снегурка соединилася с Морозом. І тут я почула з того боку телефону багатоголосе: «Фу-у-у!!!».

Виявляється, приятелька увімкнула гучний зв’язок і всі її домочадці слухали мою розповідь. Але вона на них прикрикнула і спитала: «І що далі?». Якби я знала, що вона таке вчворить, – не розповідала б: там же діти були. Але я вже розповіла, тому продовжила: «Бабуля розповідала цю страшну історію радісним і врочистим голосом. Я була настільки в шоці, що забилася в кут і сиділа там, аж поки не прийшов тато. Він випитав мене, чому я така налякана, і заспокоїв, що ніхто не буде вбивати під ялинкою, довго сварився з бабусею (своєю матір’ю): мовляв, хіба можна таке дітям розповідати?

На ранок ми поїхали від них. Вже потім я питала тата: «А навіщо це такий обряд? Що він означає?». Але тато тільки супив брови і мовчав. Так він і досі про те мовчить. Моя приятелька вислухала і тільки сказала: «М-да-а… Тепер я розумію казку «Морозко»… А я дожила до стількох років – і такого не знала. А, читаючи дітям цю казку, завжди дивувалася, чому батько дівчини відвіз її в ліс? Чому – в ліс? Та ще й під ялинку посадив. А коли ми закінчили бесіду, вона мені й каже: « Слухай, а що ж робити зі святом? Щоб воно відчувалось… Може, гірлянди розвісити?». Поки вона те казала, зіграла моя уява… І до спільного хору з того боку телефону додалося моє відверте:  « Фу-у-у!!!». На цьому ми й вимкнули зв’язок…

Отак нас привчили до всього чужого. Не знаємо, звідки воно взялось, і бездумно робимо чужинські шаманські обряди: танці навколо ялинки, зазивання Снігурки. Ось звідки взялася льодова красуня, онучка Діда Мороза!..

Через п’ять хвилин, коли мене перестало нудіти, я зателефонувала приятельці: «Якщо ти хочеш Свята – постав Дідух. Це наші звичаї, русинів. І значення їх – чудове!!!».

Скажу вам, мої любі: нема нічого краще нашого, рідного: наших традицій, нашого Rodу, нашого Краю!!! Не дамо знищити це чужорідцям і любителям ялинок та інших чужорідних звичаїв!!!

І дещо з обговорення

Олена Горбань: «Цю казку я читала давно. Їхні дії стали зрозумілі після багато чого мною прочитаного. Скажу одне: коли я була маленька, ДУЖЕ чекала ялинку і прикраси з гірляндами.
У мене була ялинка зовсім з іншим змістом тієї казки. Таким чином, і як би там не було, не вважаю, що новий рік з ялинкою та Морозом несе в собі вище прочитане. Ми живемо в соціумі і маємо відлік від так званого народження Христа, то нам від цього нікуди не дітися.
Чому б і справді не зробити свято для дітей? Ми не єговісти. Вкласти в нього просто свою традицію, без морозу. Чому б ні?».

Людмила Осадченко: «Олена Горбань. Який би зміст Ви не вкладали – певні дії несуть первісний зміст, закладений у них. Некроманія – це не жарти. Шамани все одно щороку роблять  обряди, не застосовуючи вбивство, але викликаючи дух останньої жертви. А необдумані дії, з якими б іншими намірами не були, посилюють первісний ефект. А якщо ще й їстівне на ялинку чіпляти, то жертва-їжа для вбитої душі і «божества», заради якого ту дівчину було вбито, – принесена в жертву. Чим більше дотримуються цих обрядів, тим сильніше те кровожерливе «божество». А люди, навіть країни, підпадають під їх вплив. Така сама ситуація і з християнством: кровава жертва замінена безкровною. А зміст той самий: Христа щороку розпинають – приносять у жертву, щоб усі люди на Землі стали рабами. Закладений зміст у первинній дії, чим не заміняй – буде той самий ефект: первісний. Саме дорослі привчають дітей до тих чи інших традицій.

І щодо Свого, Українського Національного. Ось що пише дослідниця Лариса Громадська: «Наші предки, сонцепоклонники-хлібороби, жили у гармонії з природою, розуміли свою залежність від неї. Тож їхній спосіб мислення і ритм життя визначався Сонцем і природними циклами. Вони створили космічно-природний і одночасно святково-трудовий календар, у якому були закріплені їхні основні світоглядні засади, їхнє розуміння сенсу життя, визначальні свята і обрядовість. Фундаментом їхнього життя був Звичай. Основними святами українців із давніх-давен були чотири: зимове і літнє сонцестояння та весняне й осіннє рівнодення. Ці вшанування головного небесного світила, без якого нема життя на Землі, підкреслювали, що людина – частина Всесвіту.

Із днем народження, Сонце!

Народний календар сонцепоклонників, який сягає глибини тисячоліть, називають Колом Сварожим. Коляду, або Різдво (народження) Сонця святкували після зимового сонцестояння (21 – 22 грудня і ще впродовж кiлькох днів), коли день починає зростати.

Тому пояснювати прадавні свята дуже просто, бо вони не прив’язані до жодної релігії, а тісно переплітаються з природою, і були філософією життя наших пращурів.

Від Коляди («коло» – Сонце) до Коляди крутиться Коло Свароже – завершується коло обрядів і починається все спочатку. І так – без кінця. Вірогідно, що слово «календар» походить від «колодар».

Основа давнього календаря – астрономічні дані, а головні свята визначали положенням Сонця.

Саме в період Різдва Сонця починали співати колядки, які після запровадження християнства переінакшили, як і віковічні звичаї та обряди. Зокр., всім відома колядка «Ой радуйся, Земле», продовжувалася словами «ясен Світ народився» або «новий день народився». У наші дні церковники замінили їх на «син божий народився». Колядки розповідали про створення Світу. За давнім народним світоглядом, віддзеркаленим у колядках наших пращурів, ці три календарні дні – це відправні точки в часі народження тріади світил: Сонця, Місяця, зорі (зірок, дощику):

Ой там за горою та за кам’яною, Щедрий вечір!

Ой там виходило та три товариші. Щедрий вечір!

Що перший товариш – ясне Сонце, Щедрий вечір!

А другий товариш – ясен Місяць. Щедрий вечір!

А третій товариш – дрібен дощик. Щедрий вечір!

Місяць уособлює родючість і врожайність, саме його фази визначають приливи і відливи вод на Землі. Місяць – це світло, яке йде від Творця. Ось чому у колядках він символізує Дідуха: предка, господаря. Сонце – джерело енергії на Землі. Воно годує та обігріває нас, забезпечує добробут у родині. Зоря (зірки, дощик) уособлюють галактичний простір, безмежні простори Сварги, де закладається інформація на майбутнє. А майбутнє належить дітям (продовження роду).

Ясен Місяць – пан господар,

Красне Сонце – жона його,

Дрібні зірки – його діти.

Саме за рухом зірок і планет астрологи пророкують майбутнє. А вода (дрібен дощик), як відомо, – це носій інформації.

У час зимового сонцестояння народжується молоде сонячне світло (Сонце, Коло), воно щодня прибуває й поборює темряву. Відбувається закінчення Корочуна (найтемнішої частини року). За давніми обрядами, у вогонь вкидали хмиз, суху траву і загадували бажання, щоб згоріли всі негаразди, хвороби, злидні.

Фото художника Олега Шупляка.

Фото художника Олега Шупляка.

Ще на початку ХХ віку в українських селах на Різдво ставили не ялинку, а Дідуха (сніп жита). Згодом почали робити дідухи і з інших зернових, з яких випікали хліб, із додаванням запашних трав.

Дідух – це символ урожаю, добробуту, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців.

Дідух ставили на покуті (найпочеснішому місці у хаті). На столі ставили 12 (або 13, бо у прадавні часи було 13 місяців) страв. Серед традиційних страв обов’язково були кутя, коровай (калач, круглий, як Сонце), узвар, вареники (символ Місяця)…

Стародавні свята і вірування забуваються або їх спотворюють. Свого часу через як об’єктивні (перехід на інше літочислення), так і інші відомі причини найважливіші свята було зсунуто в часі. А це призводить до повної втрати магічної дії свята і перериває зв’язок минулого, сучасного і майбутнього народу.

Чужі звичаї знищують наші знання і роблять нас меншовартісними

Першими новорічну ялинку придумали гуни: у них був бог Йерлу, котрий у перший день року приходив на землю. Цього дня потрібно було ставити в оселі ялинку, яку вони вважали священним деревом. Цей звичай, якому уже понад 5 000 років, гуни принесли у Європу.

Перші вбрані різдвяні ялинки з’явилися на території сучасної Франції, в Ельзасі. Як стверджують історики, це відбулося 1605 року. Літопис свідчить: «На Різдво в тутешніх будинках встановлюють ялинки, а на їхні гілки вішають троянди з кольорового паперу, яблука, печиво, шматочки цукру і мішуру».

Така традиція поширилася за ініціативи ватажка Реформації Мартіна Лютера, який закликав до реформування тодішньої багатої церковної системи і до простоти обрядів.  Поступово така традиція поширилася по всій Німеччині, а потім – і по всій Європі. Проте ялинки з’являлися спочатку тільки у будинках багатих дворян і купців. Різноманітними іграшками прикрашали в середньовічній Німеччині не тільки ялинки, а й сосни, гілки вишень і буків.

Першу скляну ялинкову кулю було видуто в Тюрінгії (Саксонія) у XVI столітті. У Скандинавії вигадали вішати на ялинку прикраси у вигляді сніжинок, зірок і фігурок.

Промислове виробництво ялинкових іграшок почалося тільки в середині 20-го століття там же, у Саксонії. Митецькі майстри видували іграшки зі скла, вирізали з картону дзвіночки, сердечка, фігурки птахів і звірів, які потім розфарбовували яскравими барвами.

Спершу ялинки з’явилися в імператорських палацах Франції, Німеччини, Англії, Норвегії, Данії і Московії.  Надбанням простого люду ялинка стала лише у 2-ій половині XIX століття.

1882 року американець Е. Джонсон запропонував підсвічувати ялинку електрикою. А 1895 року американець Р. Морріс сконструював першу електричну гірлянду, котра замінила на ялинці свічки, через які часто ставались пожежі.

До Московії й України новорічні звичаї привіз Петро I. Вирішив підлаштуватися під моду тогочасного «євросоюзу» і примусив усю Московську імперію не лише вчитися стригти бороди, вживати тютюн, святкувати Новий рік саме 1 січня, а й скоротив слов’янський Календар на 5200 років: із його волі відлік часу змінився із 6900 року від сотворення Світу в зірковому храмі (тобто не створення світу взагалі, а підписання акта перемир’я у великій давній війні між народами білої Раси та Китаєм) на 1700 рік від Різдва Христового!

У 1830-і роки новорічні ялинки ставили тільки в оселях петербурзьких німців, але вже наприкінці того ж сторіччя вони стали головною прикрасою і міських, і сільських будинків.  Ну а вже у XX столітті ошатна ялинка була незмінним атрибутом зимових свят.

Щодо долі ялинок, то тут теж варто замислитися: скільки тисяч дерев вирубуємо щороку заради кількаденної чи кількатижневої розваги!.. Адже від посадки до заготівлі новорічної ялинки проходить щонайменше вiсiм років, а щоб виростити дерево заввишки 3 метри, потрібно 10 – 15 років! Можна обмежитись і великими гілками, а ще краще – встановлювати нашого обрядового Дідуха!

Прадавні традиції приховані у легендах

Окрім того, за прадавніми переказами, хвойні дерева – це тіла українців, які є оберегами рідної землі.

Легенда розповідає, що турецьке військо захопило в полон тисячі українців, які навіки покидали Україну. Вони з острахом думали, що попереду – чужина і неволя. Остання зупинка, остання ніч залишилася в отчому краї…

Та на ранок, коли турки знову хотіли сформувати валку полонених, щоб іти далі, полонені не рушили з місця: ніби ноги повростали у землю, наче міцне коріння тримало їх. Ворогам не допомогли ні стріли, ні шаблі. Тіла полонених стали тверді, як деревина, а віти-руки вкрилися густими голками. Турків охопив містичний жах, вони з переляку повернулися до свого краю.

А на березі моря стояв дивовижний ліс: дівчата стали сумними ялинками з печально опущеними гілками донизу, молодиці стали соснами, юнаки стали ялівцями, сховавши свою силу в цілющу рослину, а зрілі чоловіки піднялися могутніми кедрами, обнявши своїм корінням землю. Так вони й залишилися вічно на рідній землі.

Прилітали птахи, брали насіння і розносили його. Так по всій Україні виросли гаї з вічнозеленими запашними деревами. І де виростали такі дерева, легше жилось українцям, які набиралися сили та здоров’я, а вороги зав­жди боялися заходити у хвойні ліси. І не дивно: саме у ніч перед Різдвом, коли народжувалося нове Сонце, на вершечки дерев, як говорить легенда, опускалися зорі.

1

Дерева (як символ пращурів) оживали і входили у кожну хату, наповнювали людей силою, снагою і незнищенною любов’ю до рідної землі.

Дивовижні пісні лунали по всій Україні, добро і щастя, злагода і воля панували у нашому краї. Дізналися вороги про дивовижні дерева-обереги. Найбільшу силу людині давали кедри. Тому стали нищити, вирубувати ці дерева, вивозити їх iз нашої землі. І сьогодні цих цілющих дерев майже не залишилося. Знайшли чужинці, як знищити й інші хвойні дерева, які єднають багато поколінь і бережуть міцність роду.

Володар сусіднього краю підступно і хитро вирішив знищити хвойні дерева. Він видав указ якраз напередодні Святого вечора рубати їх і заносити до хати, прикрашати і ще й веселитися…

Люди почали забувати свої чарівні пісні, стали зникати звичаї. Адже на зрубане дерево не опускалися зорі, не передавали їм свою силу і пісні…

Та, як відомо, невмируще не можна знищити. З кожним роком усе частіше дзвенять колядки-щедрівки, відроджується чарівний спів, народні пісні і казки доносять до нас нашу прадавню історію. Окрім усякого дива, хвойні дерева дарують нам ліки, їжу, тепло, здоров’я духу. Тож недаремно в народі мовлять: доки буде вічно зеленіти хоч одна ялинка, доти невмирущою буде наша Україна.

Отож перед тим, як рубати деревце, краще добре подумати…

Приємно, що відродження обрядів і звичаїв шириться Україною, що в багатьох українських родинах знову встановлюють саме Дідух замість ялинки на Різдво і Новий рік. У музеях проводять майстер-класи з виготовлення Дідуха. Усе більше українців вивчають національну символіку. Бо, як писав ще Конфуцій, символи і знаки правлять світом. Тож вивчаймо і поширюймо рідне, своє!» (Л. Г.).

2

Скажу відверто: навіть не знаючи цієї моторошної бабусиної розповіді, я давно перестала ставити на Новоріччя ялинку (з різних причин, а головна, мабуть, – саме та: несприйняття і внутрішнє відчуття чогось негативного). Тож дуже хочеться сподіватися, що ТЕПЕР, дізнавшись про цей страшний, нелюдський, обряд, – homo sapiens навряд чи поширюватиме його у своїй оселі! Бо гірлянда нагадає їй кишки заживо замороженої дівчини, а кульки й инші «прикраси» – її нутрощі: серце, печінку, нирки, вуха, волосся… Тож нормальній людині повинне бути прийнятним усе чисте, людське, а щирим українцям – любов до людини, до Природи і до рідних звичаїв. Пошануймо ж свій, Рідний, символ життя і достатку, поставивши на покутті (почесному місці) наш житній Дідух, прикрасивши його барвистими стрічками і вбравши дарами рідної землі: горішками, квітами…

Низка синонімічних назв Дідуха: Дід, Коляда, Хлібне Дерево, Сніп (житній, пшеничний або вівсяний), Король, Колядник – свідчать про тривалий час використання Українського народного символу Новоріччя, добробуту, затишку, радости, тепла. Дідух – це дідівський дух, дідів дух, тобто дух усіх попередників родини, роду, нації. Тож шануймо Своє, Рідне, Національне! Якщо ми вважаємо себе українцями і патріотами!..

Любов Сердунич, публіцистка, просвітниця.

 

 

 

 

 

Мітки: , , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook