Відомого на Тернопіллі лікаря нагородив Національний олімпійський комітет (Фото)

Відомого на Тернопіллі лікаря, який працює в Тернопільському обласному комунальному лікарсько-фізкультурному диспансері, волонтера Михайла Могитича на День фізичної культури і спорту нагородив Національний олімпійський комітет.

IMG_2307

Михайла Могитича знають визнані спортсмени й ті, хто лише починає свій шлях у спорті, тренери, батьки школярів із спортивних шкіл краю. До нього, його роботи й рекомендацій величезна довіра. Нещодавно Михайла Михайловича було нагороджено почесною грамотою від Національного олімпійського комітету. Підписана вона головою НОК України Сергієм Бубкою. Нагорода, яку не кожному лікареві вручають.

Якось один із знайомих трохи несподівано запитав: «Знаєш, чому наша держава навіть в умовах, як тепер, витримує такі шалені випробування? Тому, що люди в нас такі шалені!» Про розмову згадала, коли зустрілася з Михайлом Могитичем. Із словом «шалені», напевно, щодо людини не погоджуся, а от є такі, які без зайвої реклами, без великого розголосу, буденно роблять стільки для суспільства й країни, що не кожна організація, де працюють десятки людей, може зробити. Я — про Михайла Михайловича.

IMG_20190919_103926

Він не дуже говіркий щодо своїх заслуг, подяк і нагород. А має їх чимало — стіни кабінету увішані дипломами. За фахом — лікар-стоматолог, а ще — волонтер, який і тепер не полишає зв’язок із вояками, які на передовій, якщо потрібно — допомагає.

— Шаную Михайла Михайловича за високий професіоналізм, — каже головний лікар Тернопільського обласного комунального лікарсько-фізкультурного диспансеру Ігор Володимирович Паньків. — За те, що він у постійному пошукові нових методик лікування — де б не був, чи то на курсах, чи конференції, привозить звідти нові ідеї й практики лікування. Ціную його й як щирого патріота України, небайдужого до тих подій, що нині відбуваються в державі.

Можна бути патріотом диванним, який з екрана телевізора споглядає за подіями в країні, зокрема на фронті, а надивившись і наслухавшись про бої (є таких чимало), дуже втомлюється від війни. А можна виконувати високопрофесійно свої обов’язки на роботі, а потім ще й працювати на потреби армійців. Чи кожен зможе велику частину свого життя присвятити волонтерству? І це все — на ентузіазмі.

Михайло Могитич волонтерством почав займатися ще з Майдану, допомагаючи 6-му ОМП батальйону «Збруч» іще з перших днів його створення, тепер це — батальйон охорони 44-ої артилерійської бригади. Як сам зізнається, для нього це вже навіть не обов’язок перед суспільством, а внутрішня потреба спілкування з людьми, близькими за поглядами й по духу. Якби це було не так, то чи був би він кілька років поспіль активним організатором в області патріотичних вечорів для фіналістів змагань «Олімпійське лелеченя», започаткованих НОК?

— Це — спортивні турніри впродовж навчального року серед шкіл, — розповідає Михайло Михайлович. — А у фіналі — змагання серед фаворитів і їх нагородження. Ми фінал проводили завжди в Скоморохах Бучацького району. Я там, окрім усього, був як волонтер з АТО.

З власної ініціативи Михайло Михайлович влаштовував для школярів патріотичні вечори, куди запрошував ветеранів АТО, привозив військову амуніцію, обладнання з території, де й тепер ідуть бої. Разом із школярами військові організовували зустрічі, вилазки, вишколи, навчання.

— Я цим займався кілька років поспіль, — каже п. Михайло. — Навіть зняли фільм про турніри. Ми у фіналі вручали переможцям від нашого батальйону прапор з побажаннями з передової від наших хлопців. 10 — 15 різних інструкторів, розвідників, снайперів розповідали школярам про специфіку військової справи. Для дітей, яким по 10-15 років, це було дуже цікаво. А особливо — дівчатам, які всі предмети випробовували, вдягали амуніцію…

Очевидно, що НОК і таку ініціативу врахував, коли приймав рішення про нагороду шанованого на Тернопіллі лікаря, який уже 27-ий рік працює у лікарсько-фізкультурному диспансері й робить свій внесок у захист країни. «Нині «пробиваються» різні настрої в суспільстві щодо війни на сході. Кажуть, якщо ворог почне…, то що робити?», — запитую у п. Михайла.

— Я бачив війну з різних боків… На все воля Божа, але самому треба не здаватися. А якщо почне, то беру автомат і йду воювати… — відповів, не вагаючись, Михайло Могитич.

Тіна Влад.

 


 

 

 

Мітки: , , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook