Велесова ніч – так! Хеллоувін – ні!

Велес.

Велес.

В Україні вже багато років відзначають іноземне свято Геловін (Хеллоувін). Проте із-за кордону прийшла тільки назва. Точніше, її нам нав’язали журналісти, які полюють за сенсаціями. А тим часом у нас є все своє. І День усіх померлих українці відзначали віддавна. Тому зараз важко сказати однозначно, чи американці запозичили у нас, чи навпаки. Я ж переконана, що всі свята, релігії й загалом культура основані на давньому народному світогляді.

Звичай пошанування померлих існував за часів вірування у рідних богів і звався Велесовою ніччю (на честь одного з давніх, так званих «язичницьких», божеств).

Відзначали Велесову ніч із 31 жовтня на 1 листопада, коли, як вірилось, душі усіх померлих спускалися на землю і коли Білобог остаточно передає Коло Року Чернобогові, а Ворота Наві до перших півнів (або й до світанку) широко розкриті Яві. Наступний день, 1  листопада,  називають  Сварожим  днем.

Тож у ніч на 1 листопада прийнято згадувати про своїх померлих родичів лише гарними словами. Варто поставити свічку, щоб їхня душа знайшла дорогу до вашого дому, і залишити надворі чи на підвіконні частування для потойбічних гостей. Найбільшою вдачею вважали побачити в цю ніч у сні когось із померлих родичів.

Хто ж такий Велес? І чому ніч називають Велесовою?  

Вéлес (Влес, Влас, Дід Дух (Дідух) – бог достатку, опікун худоби, врожаю, поезії, «пристанище сили нашої» (за Велескнигою), чоловічий аналог Матері-Берегині. Свято Велеса – після жнив (Спас, Запас) і напередодні весни. Він – покровитель усіх творчих людей, волхвів, віщунів і ясновидців, а також опікун усього живого. Вважали, що саме бог Велес відповідальний за розквіт людської душі. Але, згідно віруванням, Велес насамперед – це бог достатку. Тож наші предки шанували його так само сильно, як і Перуна, і ставилися з повагою до звичаїв на Велесову ніч.

А Велесова ніч – це ніч великої сили, коли тоншають кордони між світами, коли духи наших предків і тих, хто буде жити після нас, постають невід’ємним цілим, разом із відмираючим та оновленим світом, зі стихіями і їхньою силою.

Перш за все, це родинне свято, тому гульбища масові – це не припустимо, адже предки люблять спокій. Вважали, що у Велесову ніч духи предків повертаються до своїх нащадків, щоб піднести їм уроки і благословити весь рід. Тож повинна бути спокійна розмова з духами предків. Насамперед до настання темряви розводили вогонь, стрибки через який, а також ходіння босими ногами по розпеченому вугіллю було обрядом очищення і звільнення від злих сил. Саме тому святкування Велесової ночі для наших предків мало особливе значення. І саме цей обряд може врятувати від забування свого коріння, котре тягне до бездуховности і втрати моральности. Разом із розумінням цих явищ приходить несподівано нове сприйняття народних свят, звичаїв і протиборчого єднання стихій.

Велесова ніч – містична, тож люди вірили, що їхні бажання у цю ніч можуть здійснитися. Записували їх на папері і клали під подушку перед сном, промовляючи:

Темна нічко, закликаю мені допомогти.

Велесе, потрудися! Загадане, заявися!».

Перед святкуванням прибирали в оселі, мились у лазні, де лишали відро чистої води і новий віник: для душ предків. Накривали святковий стіл, де господар дому перед трапезою виголошував спеціальне слово: «Діди приходите, з нами пийте, їжте!». Так запрошував усіх предків на вечерю. У будинку відкривали всі двері, аби предки могли заходити й сідати за стіл. Перед тим, як приступити до наступної страви, частину її відкладали на окрему тарілку для предків. На вівтар свята клали яблука, гарбузи, кабачки й осінні квіти. Згадували близьких, друзів, родичів, які вже відійшли у Царство Предків, але згадували без жалю.

Урочиста поминальна вечеря тривала довго. Всі згадували найкраще про своїх померлих родичів, ті вчинки, якими може пишатись не одне покоління цього роду. Під час святкової вечері треба говорити тільки про предків: їхнє життя, окремі випадки і риси вдачі. Згадували їхні слова й настанови, мудрі поради і добрі вчинки. Починали розмову з розповіді про найстарішого і найвідомішого предка, а закінчували спогадом про тих, хто помер зовсім недавно. По завершенні святкування господар проводжав Дідів зі словами: «Прощавайте, Діди. Йдіть. І з собою (біду, хворобу) заберіть, нас довго чекайте».

Обряд на достаток теж був доволі популярним. Потрібно було зібрати весь дріб’язок у гаманці й роздати бідним, перед тим промовивши: «Нехай мої гроші допоможуть усім, хто їх потребує. Хай навколо обернуться і до мене достатком повернуться».

Зазвичай побачити мертвого родича уві сні вважали поганою прикметою, але тільки не в цей день. У Велесову ніч це, навпаки, – дуже добрий знак. Наші предки вірили, що в цю ніч можна отримати відповіді на найскладніші запитання. Для цього треба було назвати померлого родича на ім’я і звернутися до нього: «Нині тобі в цей світ приходити, мені пораду приносити. Підкажи, як маю завершити справу».

Згідно з народними віруваннями, в цю ніч душі предків востаннє в році провідують своїх нащадків, які живуть у Яві, після чого відлітають у Світлий Ирій до майбутньої весни.

Щодо инших повір’їв, то не можна було у переддень позичати гроші, бо винесеш із дому достаток і весь наступний рік будеш у скруті.

Дуже поганою прикметою вважали, якщо цього вечора постукає у двері незнайомець. Це означало, що хтось із мешканців оселі нарік помре. Тому незнайомцеві услід треба промовити: «Охолонь, незнайомця слід, не вчинивши нам бід».

Попри популярну погану прикмету з чорною кішкою, цього дня її не так боялися, як чорного собаки. Запримітити такого біля дому означало, що скоро з’явиться ворог, який псуватиме життя родині. А ось побачити білого собаку коло хати, навпаки, означало, що в родини буде новий приятель.

У наших предків була традиція в цю ніч запалювати багаття у найвищій точці городу і стрибати через нього. А ще – ходити по розпеченому вугіллі. Це символізувало очищення тіла і духу від злих сил.

Що потрібно робити, щоб вийти на зв’язок із предками? Більше думати про своїх померлих родичів, кликати їх у сни. Пом’янімо у Велесову ніч усіх, хто вже помер. Вони прожили життя і віддали свої плоди родові й світові. Не важливо, якими вони були: злими чи добрими, скупими чи щедрими, слабкими чи сильними. Не важливо, як вони жили. Вони допомогли створити той світ, у якому тепер живемо ми. Історія світу приходить до нас разом із душами померлих.  У це свято намагаймося насолодитися кожним смаком, кожним запахом і відчуттям, кожним словом і спомином. Відчуймо, що ми – живі.

походить від англійського свята і перекладається як «ніч усіх святих». Хоча насправді це ніч усіх мертвих: цих змін назва зазнала вже у християнські часи. І це зумовлено тим, що «язичники» не боялися смерти й зустрічали її спокійно, тоді як у християнських традиціях свято на честь мерців сприймали з острахом, а спілкування з потойбічним світом засуджували. Тому з часом традиції й назва видозмінилися.

У будь-якому разі, попри те, як ми ставимося до цього дня, нема нічого поганого в тому, щоб згадати своїх предків та віддати їм шану в ніч, коли їхні душі, можливо, й справді приходять із потойбіччя. Адже шанувати своїх предків – шляхетна чеснота української нації.

Тож шануймо свої звичаї, вживаймо рідну, давньоукраїнську, назву цього свята: Велесова ніч. Поставмо свічку на підвіконні як маячок для душ до рідного дому і залишімо для них частування.

Любов Сердунич, письменниця, публіцистка.

 

 

 

 

 

Мітки: , , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook