В одному із музеїв Прикарпаття зберігаються унікальні речі побуту давніх гуцулів (Фото)

фото: Укрінформ

фото: Укрінформ

Національний Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського, що у середмісті Коломиї, зберігає унікальні експонати ще з часів Австро-Угорщини.

Цей музей уміє дивувати, а ще він здатний навчити бачити і розуміти найважливіше в мистецтві.

За часи світових воєн і радянської влади цей музейний заклад майже не розгубив колекції народного мистецтва. Як йому це вдалося і про що розповідають людям ці твори — у  матеріалі журналістки проєкту «Точка на карті» Ірини Дружук, який опубліковано на сайті Укрінформу.

Національний Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського розміщений у колишній будівлі Народного дому, який зводили тут коштом української громади довгі десять років з 1892-го. Тоді Коломия, як і вся Галичина, входила до імперії австрійських Габсбургів.

Коли у місті було оголошено новину про створення музею, люди почали зносити сюди старожитні речі. які тепере вже є раритетами.

В експозиції знаходиться гуцульський сволок - елемент архітектури традиційної хати, який свого часу слугував господарю за ікону та оберіг. Цей експонат орієнтовно відносять до 1836 року. Дерев’яний сволок горяни розміщували під стелею хати. На ньому гонорові майстри різьбили знаки, які мали оберігати господаря, його родину, майно і дім. Тут здавна вірили: від того як людина проживе життя, залежить чи вона буде у пеклі, чи в раю.

фото: Укрінформ Гуцульський сволок

фото: Укрінформ
Гуцульський сволок

Є тут і колекція венеціанських коралів, які були дуже поширені на Гуцульщині у часи Австро-Угорщини.

Особливо популярними були ті, які привозили купці з Італії. Тут корал мав функцію оберегу. Тому нерідко його носили як чоловіки, так і жінки. Гуцулки прикрашали шию червоним намистом у кілька рядів. Вони вірили, що воно захищає їх від злих впливів.

Полюбляли гуцули носити і широкі перстені, які теж широко представлені в експозиції музею.

Це теж був свого роду оберіг для горян, які змалку звикли жити у лісі, намагаючись уберегти себе від звірів та усіляких страхів. Перстені чоловікам дарували жінки. Щоправда, їх не носили на пальці. Вони служили защіпкою на хустині, яку теж молодий отримував у дарунок від жінки на весіллі. На цих перстенях можна побачити не лише знаки сонця, але й Арідника – головного чорта. Ймовірно, коли гуцул працював у лісі, цей перстень мав уберегти його від нечисті і ніби нагадував, що вони з ним однієї крові, а отже, не вороги.

Цікавою є і колекція гуцульських топірців — барток.

Одна з них належала Іванові Франку. У музеї розповідають, що її виконав Василь Якіб’юк, у якого письменник свого часу винаймав житло у Криворівні. Коли бартка зазнала пошкоджень, письменник залишив її у майстра. Вже пізніше, у 1941 році, професор Степан Михайлюк подарував її Музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття разом зі стародавніми пістолями та порохівницею. Особливість бартки Франка у тому, що її руків’я виготовлено з тису, який росте у селі Княждвір, тоді як руків’я барток зазвичай робили з більш м’яких порід дерев.

фото: Укрінформ

фото: Укрінформ

Особливо красиві тут керамічні кахлі, які на Гуцульщині вважали своєрідними картинами.

Кахлі купували заможні люди. Ними облицьовували печі в домі, а це теж був для гуцулів оберіг родинного тепла та затишку, який часто займав почесне місце в оселі. Перший ряд печі обов’язково збирали з кахлю, на якому були зображення святих, на другому – побутові сценки з життя горян, а на третьому – військова тематика.

«Гуцульські кахлі то є своєрідні картини, на яких горяни показували своє життя і побут. Тут була і сатира, і сарказм, і гумор», — розповідає Романна Баран і додає, що до Першої світової у Коломиї діяли дві школи: деревного промислу і гончарна. А їх відкриттю передувала історія, яка сталася у Відні 1873 року.

фото: Укрінформ

фото: Укрінформ

 

 

 

 

 

 

Мітки: , , , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook