«Унікальний випадок, коли Кремль не бреше», — екс-глава МЗС України про статтю Суркова

Володимир Огризко. Фото - Фейсбук

Володимир Огризко. Фото — Фейсбук

Росія, як написав помічник Путіна Владислав Сурков, і справді не має жодного стосунку до Київської Русі і всі спроби Росії європеїзуватись зазнавали краху, однак висновки з цього Кремль зараз робить неправильні. Так вважає екс-глава МЗС України Володимир Огризко.

У виданні «Новое время» Огризко проаналізував основні постулати статті ідеолога Кремля і помічника Президента Росії Владислава Суркова, в якій той передбачає, що Росію, яка не прижилась ні в Європі, ні на Сході, тепер чекають століття ізоляції.

«Усі спроби Московії європеїзуватися провалювалися. А це і справді той унікальний випадок, коли Кремль не бреше», — написав про визнання Кремлем того, що Росія — це не Європа, Огризко.

Читайте також: Скандальна стаття помічника Путіна: Сурков упевнений, що ізоляція Росії триватиме століттями

Він також здивований самим фактом визнанням у РФ, що Росія — це країна-одинак.

Однак, пише колишній глава МЗС України, ідеолог Кремля Сурков робить у своїй статті облудливий висновок, що Росії, мовляв треба шукати свій особливий шлях.

ІА » Днів-Україна» публікує повний варіант аналізу статті Суркова Володимиром Огризком:

Прощання “Славянки”

Днями за підписом Суркова з’явилась незвична стаття – «Одиночество полукровки (14+)». За підписом, бо «автором» його просто призначили. Про це трохи згодом. Спочатку перші враження

У статті є кілька незвичних, як для кремлівського двору, зізнань. Припудрених, звісно, традиційною московською історичною брехнею, але менше з тим.

Пишуть, що:

1.«Росія – це західно-східна країна-полукровка».

Як відомо усім притомним історикам, включаючи навіть деяких російських, московський етнос склався з двох головних частин: угро-фінської та ординської. Тож і справді, це – етнос-полукровка. Тільки в теперішній кремлівській редакції знову прихована брехня: кажуть про «західно-східну» країну, претендуючи на «слов’янство» (читай, українство).

Хоча усім відомо: слов’янською була лише ковдра, якою ця полукровка прикривалася, ховаючи усі ці довгі століття своє справжнє північно-східне обличчя.

Це, як на мене, тягне на першу сенсацію: доводиться визнавати, що до європейського цивілізаційного простору, який на сході Європи уособлювала Київська держава, росіяни прямого відношення не мають. Русь і Московія від самого початку були різними і        антагоністичними: Русь – цивілізаційно та ментально була невід’ємною частиною Європи, Московія – Азії.

2.Усі спроби Московії європеїзуватися провалювалися.

А це і справді той унікальний випадок, коли Кремль не бреше.

Так і було. Це можна легко зрозуміти – Московія і Європа мали і мають різні ціннісні орієнтири, різні політичні системи та різне розуміння понять свобода, суспільство, демократія, права людини тощо.

За час свого існування Московія неодноразово намагалася, використовуючи крилатий вислів одного з класиків сучасної політичної думки, «впіхнуть нєвпіхуємоє» в тендітне тіло цивілізованої Європи.

Зрозуміло, що безуспішно. І це зовсім не провина якоїсь зі сторін – вони об’єктивно не могли та не можуть політично і суспільно синхронізуватися. Вони різні.

3.Попри зовнішню схожість європейської та московської культур, вони є абсолютно різними «у них несхожі софти та неоднакові роз’єми. Скластися в єдину систему вони не здатні».

Теж правда. Якщо не збігаються суспільні цінності, то як можуть збігатися культурні? Але саме на цьому віками будувався міф про «велику російську культуру як частину європейської». Сьогодні «корисні ідіоти» Заходу як ніколи активно використовують цей тезис для виправдання «приналежності» Росії до культурного простору Європи.

4.Московія – це країна-одинак. Зі своєю «двоголовою державністю, гібридною ментальністю, міжконтинентальною історією…» та у постійному пошуку своєї ідентичності.

Точніше й не скажеш. Таке ось унікальне суспільно-політичне явище…

Відверто кажучи, такі зізнання змушують замислитися. Вони до нестями правдиві й нагадують сеанс публічного політичного мазохізму і стриптизу.

Тож запитання: «Ну, добре, зроблено жорсткий, не дуже приємний, самокритичний аналіз свого минулого. Тепер час зробити висновки і спроектувати більш успішне майбутнє». Так чинить будь-яка адекватна людина.

Що ж роблять у Кремлі?

Там, після швидкоплинного «просвітління», знову починають марити.

А як інакше розцінювати сентенції про «третій тип цивілізації», «третій Рим», «здвоєну» азійсько-європейську цивілізацію, «альфа-націю, яка пішла у відрив» та інші «винаходи» нестандартної московської «політико-філософської» думки?

А якщо з небес на землю: які шанси «країни-одинака» у глобалізованому світі? Та ще й на «два-три століття»? Яким чином ця країна може бути учасником міжнародних «організаціях», де викликає «страх і ненависть?»

Та особливо тішить пасаж про війну як «спосіб спілкування» між народами. У Кремлі, мабуть, і досі не можуть зрозуміти, що будь-яка     їхня наступна війна стане для них останньою.

Напрошуються деякі попередні висновки:

1.За ординською традицією, яка стала основою політичного мислення та практики в Московії і залишається такою дотепер, навіть наближені до хана не мають права на власну думку. Отже, стаття з’явилася за його наказом, але за підписом васала. На всяк випадок, щоб потім, у разі чого, оголосити його «отступником», «изменником» – одним словом, якимсь «злодеем». Ну, как положено, – секир-башка.

2.Кремль публічно відмовляється від планів стати частиною західної цивілізації. Це – його легітимне право. Захід має це нарешті зрозуміти і прийняти як об‘єктивну даність, яку не можна і не треба намагатись змінювати.

Тож з урядових документів деяких впливових європейських країн треба швиденько вилучити слова «від Ванкувера до Владивостока» – ну, щоб не смішити горобців. Не треба Кремлю ваш Ванкувер, ваша «Гейропа» і ваші ліберальні цінності. Запам’ятайте це!

3.Підступність, агресивність та непередбачуваність цієї «альфа-нації» нікуди не зникнуть. Тому її треба стримувати. Теперішня формула Заходу «стримування і діалог» не має перспектив у другій частині (не ті «софти і роз’єми»).

Її треба переформулювати на «стримування і трансформацію: «14 — ».

Людство прагне жити в мирі й має на це право. Так само як і на те, щоб нейтралізувати країну-парію, яка стала глобальною загрозою і розмахує перед усіма ядерною палицею.

У 2014 році Дмітрій Биков написав вірш «Доказательное». Є там такі чесні, хоча й сумні слова:

«…Предо мной чумное лежит пространство,

беспросветно, обло, стозевно, зло,

непристойно, мстительно и пристрастно

и зловонной тиною заросло.

Голосит, бормочет, болит, недужит,

поливает «Градом», лелеет «Бук»,

никому не верит, ни с кем не дружит,

ни за что сажает, не помнит букв.

Тут Христос бессилен, а свят Иуда,

кровянист закат, упразднен рассвет.

Я не знаю, что это и откуда.

Доказательств, что это Россия, нет».

Насправді, майбутнє буде дуже цікавим, але без зірок. Щонайменше, кремлівських.

 


 

 

 

Мітки: , , , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook