Товаришами називали один одного юнаки, які гнали скот у татарську орду: то кого ж називати паном?

CERDUNYChЗі здобуттям Україною незалежности повертаються до нас і рідні обряди та звичаї, а разом із ними – й власне українські слова, зокрема й у формі звертань. Звичне в радянські часи звертання «товаришу» розкрило своє значення: товар означало «скотина», а товаришами називали один одного юнаки, які гнали скот у татарську орду, що, відповідно, означало «скотники».

Звертання «товаришу» було єдинопоширеним у радянські часи. Як я вже зазначила, виникло в часи татарських набігів на терени України, тепер змінилося на численні і найрізноманітніші: суржикові та бульварні, правильні і не дуже, необдумані, гарні і ні, чужі та рідні. Від деяких ми всі вже настільки відвикли, що багатьох вони просто дратують, незважаючи на давнє українське походження цих слів і фраз. Як, наприклад, слово «пан», а також споріднені з ним «пані, панянка, панове». Чому? Та нерідко тому, що в багатьох із нас воно мимохіть асоціюється з поміщицькими часами та поширеним тоді словом «поміщик», а отже (так думалося) – неодмінно багач, експлуататор…

Читайте також: Історію Пилявецької битви перекрутили? Правду ми повинні донести до наступних поколінь у неперекрученому вигляді

Найбільше це звертання (пан) збереглося на заході України, позаяк ніколи з активного ужитку там не виходило, а величали ним будь-яку шановану чи незнайому людину шляхетного походження. Не виходило воно з ужитку ще й тому, що радянська влада, яка викорінювала все українське і взагалі національне, значно пізніше приєднала до Союзу РСР західні області України, тож, очевидно, на втілення лінгвістичних репресій у неї просто не вистачило часу.

Пригадую 1990-і роки, коли слово «пан» лише починало входити в наше мовлення. Особисто я спочатку навіть ображалася (в душі) на таке звертання до себе: мовляв, яка ж я пані, якщо, як і Наталка-полтавка, «не багата я і проста, но чесного роду»? Проте, зробивши мовну мандрівку в історію слова і дізнавшись, що саме означає слово «пан», мимоволі навіть почала пишатися. Називайте, думаю, панею, ви й не здогадуєтесь, як цим величаєте мене.

Отож поділюсь і з вами, шановні читачі, аби й ви величали так усіх, хто на це слово заслуговує. То що ж означає оте коротке, але таємниче і таке справді величне слово «пан»?

Читайте також: Чому українці наступають на одні й ті ж граблі?

Ці мої дослідження – давні, тому, даруйте, не зберегла джерела інформації, а хто знає, поділіться, будь ласка.

Виявляється, у санскриті (давній мові, яку вважають праматір’ю української та всіх індо-європейських мов) слово «пан» мало значення «гідний, вартісний» і відповідало нашому сучасному слову «п’ять». Наші предки вважали це слово таємничим, не вживали його часто, будь-коли і намарне. Й ось чому. Як з’ясувалося, воно ознаменовувало архітектоніку будови земного та людського життя і мало особливе значення в житті людини. Наші предки керувалися своєю спостережливістю і споконвічною народною мудрістю.

Адже є 5 головних чуттів: зір, слух, нюх, смак і дотик. Є також  5 органів дій: дві ноги, дві руки, горло. Було у древніх українців і 5 жертвоприношень: мед, молоко, сир, цукор, масло. Рослина теж має 5 основних складових свого життя: корінь, стовбур, гілки, квіти, плоди. А все живе проходить 5 життєвих періодів: народжується, росте, цвіте, плодоносить і помирає. Ці 5 життєво важливих складників і пояснюють давнє значення і суть слова «пан».

Наші предки активно і постійно використовували цю мудрість життя. Особливо у вихованні дітей, спонукаючи їх до повної досконалости тіла і духу. Існував навіть обряд утаємничення юнака до світу обраних, тобто кращих людей свого роду і плем’я. Отож юнак-обранець повинен був мати п’ять (а санскритською – «пан») розвинених основ людини, п’ять добре розвинених органів чуття. Тоді юнака визнавали здатним бути воїном, захисником родини Батьківщини (мимохіть думається: яка ж не досконала і спотворена у порівнянні з давньоукраїнською система відбору юнаків до захисту Вітчизни нині і взагалі останніх 90 років!..).

Та повернімось у давні часи, коли панувала народна українська мудрість. Отож кожен юнак, який володів тілесною та духовною досконалістю, справедливо отримував почесний і високий титул «пан».

Читайте також: Чому українську традиційну їжу розучилися готувати: народне харчування українців як культурний феномен

Тож підсумуємо: паном називали людину, яка мала 5 досконалих фізичних та духовних сил і вміла гідно, шляхетно ними володіти. Проте, якщо пан рідний, а служить чужій справі, він уже не пан, а раб чужої сили: влади, релігії, волі, забаганок, натури і таке инше. І, звісно ж, не гідний цього звертання до нього, визначення й означення: слова «пан». Це зауваження особливо суттєве.

Ось і міркуймо тепер, кого ж із нас можна величати паном. І чи доцільно ображатися, якщо до нас звернулися саме так: пан, пані, панове, навіть якщо звернення було не зовсім свідомим, за звичкою чи за модою?.. І чи можна назвати кращою ситуацію з однаковим до всіх звертанням-штампом?.. І що вибрати в кожному окремому випадку при звертанні, якщо на «товариш» уже ображаються (нерідко приказкою на кшталт: «тамбовський вовк тобі товариш»), казати «жіночко», «юначе», «дядечку» – не зовсім коректно, проте хоча б ужито українські слова, а красиве оціночне українське «добродію» – для окремих забагато… Як і «пан», до речі…

І ще щодо нашого «пан». Згадалося дві ситуації, у які, гадаю, потрапляв чи не кожен із нас. Не раз чуємо у громадському транспорті:

Мужчина (женщина), передайте, пожалуста, водітєлю 10 рублів на білєт.

Саме так: із шістьох повнозначних слів всього два – українські («передайте» і «на»).

І лишень иноді чуєш:

– А що пані бажає? Або: «Слухаю Вас, пані».

Від першої фрази настрій зіпсований на всю дорогу і на весь день. І далі, скільки згадується. Друга фраза подарувала зовсім инші почуття: світлі та приємні.

Шановні мої читачі! Поділіться прочитаним і з иншими. А я щиро зичу, щоб словами «пан», «пані», «панове» ви величали всіх, хто на це слово заслуговує, і щоб ви теж були гідні такого звертання до себе. Аби й до вас зверталися саме так, по-українському: пане, пані, панянко, панночко. А до всіх нас: панóве. Будьмо ж гідні і вартісні нашого національного звертання і виростаймо до його висоти. І кожен зокрема, і всі ми як нація.

Любов Сердунич, публіцистка, письменниця.

 

 

 

 

 

Мітки: , , , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook