«Так, Х’юстон, у нас проблеми. Ми губимо ручки і не любимо математику, але ми у бузковому… — історія непорозуміння з вчителькою

Фото з вільних джерел

Фото з вільних джерел

Забирала сьогодні Саню зі школи.
Поки чекала, мимоволі слухала розмову — мама якоїсь дівчинки спілкувалася з вчителькою. Дівчинка при цьому повільно одягалася неподалік. Вчителька дівчинкою була незадоволена. Відволікається, математику не любить, ручки губить, весь час стрибає, скільки можна стрибати, це ж школа, не дитячий садок.

Мама слухала вчительку і яро дивилася на доньку.
- Чуєш? Аріна, ти чуєш? Підійди до нас!
Аріна в цей час понуро натягала на себе бузковий комбінезон. Потім вона довго боролася з шапкою, змінним одягом, лямками портфеля, і нарешті знехотя підійшла ближче.

- Ти зрозуміла про що ми говорили? Ти погано поводишся. Мені доведеться розповісти все татові.

Дівчинка мовчки вивчала свої чоботи. Вони теж були бузковими, як і комбінезон.
- Тато може прийти в школу, я сама йому все розповім, — зауважила вчителька.
- Прекрасно! Аріна, ти чуєш? Завтра тато прийде в школу! — переможно закінчила мама.

Аріна продовжувала вивчати чоботи. Вона стояла навпроти матері і вчительки — одна. Вони — удвох, з іншого боку. Навпаки. Білі проти червоних. Або навпаки. І ось що я думаю. Звичайно ж я не психолог. У цій конкретній ситуації я взагалі ніхто. Я не знаю ні маму, ні дівчинку, ні вчительку. Ні тим паче тата дівчинки, якого зібралися завтра пригнати до школи.
Але я знаю одне.

У той момент, коли ти об’єднуєшся з кимось проти своєї дитини. Нехай навіть на хвилинку, хай по дрібниці, нехай по праведному приводу. У цей момент ти її — дитину — втрачаєш.

Не можна грати на протилежному боці. Ніколи. Навіть якщо дитина тисячу разів не права.
Якщо ви на одній стороні — то це ваша спільна проблема. І ви разом будете її вирішувати.
Інакше вона залишається одна. Все, що потрібно в цей момент — встати на сторону дитини. Навіть просто фізично. Зробити крок і перенести своє обурене тіло на іншу сторону. Стати поруч. Не навпроти, а поруч.
Усе!

Ми разом. Так, Х’юстон, у нас проблеми. Ми губимо ручки і не любимо математику. І стрибаємо. Х’юстон, ти Х’юстон чи скаковий кінь, ну скільки можна стрибати?
Але ми — разом.
І ми — в бузковому.

Автор: Svetlana Bagiyan

Джерело

 


 

 

 

Мітки: , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook