Розповідь про реалії життя у Донецьку: «Хто має вуха — той почує, хто має очі — той побачить»

hmOmvEoVitgКореспондентка «112-Україна» розвіяла міфи, а також розповіла про реалії життя у Донецьку із середини.

Далі її текст:

«Життя в Донецьку, так би мовити, структурувалася з урахуванням нових реалій. Відчуття війни стало невід’ємним елементом існування. Вже не реагуєш на постійні нічні залпи, на проїжджаючу військову техніку, на людей з автоматами. Розумієш, що місто розділене не на адміністративні райони, а на «тихі» і «голосні». В «тихих» як і раніше тече мирне життя – якщо тут не читати інтернет і не дивитися ТБ, то про бої на околицях можна і не знати.

У «гучні» райони без потреби не їздиш – там безлюдно, працює від сили декілька торгових кіосків. І то не завжди. Сюди не доїжджає громадський транспорт, та й таксі може відмовити. Кругом руйнування, зграї голодних собак, самотні люди похилого віку, не чіпляються за життя, а за свої вже напівбудинки. Тут ще збереглися діючі блокпости (в «тихому» Донецьку їх давно розібрали, залізобетонні огорожі і мішки з піском можна помітити лише у «стратегічних» будівель). У будь-який момент можна нарватися на ополченців. У цій частині міста немає законів, там діють правила війни – з мародерством, з розумінням, що у кого в руках зброя, той і «в капцях». На околицях життя ніби застрягла в серпні-2014.

Вимов в «тихому» Донецьку «я з Жовтневого» – у відповідь відразу співчуваюче «як ви там?» Та й особливо розпитувати не будуть, тому що у кожного сформувалася своя страшна картинка того, що відбувається. Хоча жителі і Путиловки, і Жовтневого, і Трудовских змирилися зі своєю картинкою і намагаються донести настільки незрозуміле «більш-менш, жити можна»: так – стріляють, так – під Богом ходимо, але електрику після обстрілу відновлюють, газові труби латають, вода є… А ти на них дивишся як на інопланетян, не розуміючи, чому вони не перебираються в «тихі» райони міста, як про це можуть говорити так спокійно… І як вони там взагалі тримаються.

В принципі, таке ж здивування викликають донеччани, горлівчани, авдіївці, єнакіївці, коли час від часу виїжджають у мирні регіони країни. Тому що у всіх (і в зоні АТО, і далеко за її межами) сформувалася своя страшна картинка нашого буття. Більшість не розуміють, чому ми залишаємося в своїх містах, чому ми повертаємося у війну, чому народжуємо і виховуємо тут дітей… Доводи на будь-яке «чому» у кожного свої. У нас тут будинок, у мене робота, у нього хворі батьки, їй тут морально легше, а цей просто любить своє місто… Але поклавши руку на серце – звичайно б виїхали, якщо була б фінансова можливість. Адже кожен з нас розуміє, що в будь-який момент може «прилетіти» і до нього, і у нього. Кожен усвідомлює, що знаходиться в зоні бойових дій, і що завтра може не настати. Розуміє, але залишається. Для полегшення знаходить купу «тому» і «що» його тут тримає таке, що цінніше за життя свого і своїх близьких. А ще все той же горезвісний «авось» – ну, не все ж та війна вбила, он, і в блокадному Ленінграді теж вижили, двічі в одну воронку… і т. д. і т. п. Нерозумно? Так нерозумно. Але так легше.

А раз прийняв рішення залишитися, то день у день повинен переконувати себе в своїй правоті. Через не хочу. Через не можу. Звідси і народжуються особливі міфи за типом «живе наш Донецьк». Вони необхідні. Вони допомагають вижити і витримати все це… Так, не помічати істини, так, намагатися шукати і чіплятися за краще в навколишньому гіршому. Так, повірити в свій міф так, щоб до піни у рота відстоювати – вам, «втікачам» не зрозуміти, тільки ми, що залишилися, маємо право на правду про Донецьк…

Щоб повірити в місцеві міфи, потрібно просто змінити точку відліку. Ще до минулої осені наше життя поділилася на «до війни» і «зараз». Відбувається порівнювняння з тим, мирним Донецьком. Але у війні деформується відчуття часу – місяць йде за два, а то й за три. Тому менш ніж за рік «те життя» стало «прекрасним далеким», минулим безповоротно, як дитинство. І ти все рідше згадуєш про неї. Так легше. Якщо постійно порівнювати той Донецьк з цим, то затяжна депресія забезпечена. Тому зараз городяни за точку відліку взяли страшний серпень минулого року. Так простіше. Ось на тлі серпня справді можна сказати:

– на вулицях натовпи людей. Так, зранку на зупинках. Так, у чергах за ахметовської гуманітаркою (на жаль, настільки рекламовані російські гумконвої до рядових мешканців особливо не доходять, продуктову її частину централізовано направляють до лікарні, дітсадки, на кухню «ополчення»). І в інших чергах – у місцевих відділеннях банків, в аптеках при видачі соціальних ліків, на ринках за «подешевше». А ще у дворах, коли приїжджає машина з дешевим молоком – не по 20-40 гривень як в магазині, а по 10-12. Також багато народу можна побачити вечорами на центральному бульварі Пушкіна, де в дорогих ресторанах немає вільних місць (і коли в «гучних» районах люди ледве-ледве зводять кінці з кінцями, живлячись за рахунок городів і все тієї ж гуманітарки, в центрі одним за одним йдуть замовлення офіціантам – шашлики, дивовижні салати, феєричні коктейлі). Ах, так, саме натовп ще під час «республіканських» свят в центральному парку, коли можна хоча б на кілька годин відмовитися від дійсності і сказати сакраментальне – «а нас в Донецьку реально багато».

– на дорогах маса автомобілівА при цьому пробок не побачиш навіть у годину пік. Цьому сприяє і «бензинова криза», і все-таки виїхала основна частина більш-менш заможних жителів. Пішоходу немає сенсу доходити до «зебри» – спокійно можна перейти в будь-якому місці. На жаль, світлофор і дорожня розмітка сьогодні не гарантують безпеку: досить подивитися фото і відео в соцмережах, як бойовики мчать «по зустрічній» на центральній вулиці Артема, як збивають перехожих в «тихому» Пролетарському районі, як БМП серед білого дня наїжджає на легкові автомобілі… Так, такі випадки є, раз на місяць обов’язково в соцмережах очевидці відписуються, а скільки насправді таких фактів – навряд чи ми коли-небудь дізнаємося.

– у магазинах повно продуктівПолиці в супермаркетах дійсно заставлені, але товар просто розтягують в ряд, розбирають порожні стелажі. В більш малих по площі колишніх «АТБ» (нині – «Перший республіканський супермаркет») та ж кількість продуктів виглядає більш компактно. Поставки з Росії рятують тільки за одиничними позиціями. В цілому ціни мінімум в два рази вище, ніж в Україні, і це на тлі загального зубожіння. В принципі, саме через дорожнечу полиці в магазинах і зберігають уявну наповненість. Найпопулярніші «переклички» у соцмережах – де і що завезли подешевше. Тому якщо є можливість виїхати в мирні міста країни, обов’язково йдеш в будь-який супермаркет і гребеш, гребеш: кава, цукор, овочі, ковбаси, м’ясо, пральний порошок, зубну пасту, шампуні, лампочки… На цінники навіть не дивишся. Орієнтуєшся тільки по тому, скільки зможеш дотягнути при переході лінії розмежування (якщо їдеш своїм ходом) і не перебрати позначені СБУ 50 кг продуктів на людину при перевезенні через КПП легковим автомобілем.

– в аптеках з’явилися ліки. Див. »в магазинах повно продуктів». Сьогодні в Донецьку вже боїшся не стільки обстрілу, а елементарно захворіти. Так як через відсутность необхідних медикаментів результат твоєї хвороби непередбачуваний. Навіть якщо замовити ліки через знайомих в Україні,то в кращому випадку їх передадуть через тиждень (і то, якщо знайдуть чоловічка з авто, який буде їхати в зону АТО і погодитися заховати «скарб» серед особистих речей). А так – жоден перевізник не візьметься за доставку «аптечки», т. к. медикаменти в списку заборонених для перевезення товарів. Фармацевтичний ряд в аптеках зараз теж російський багато найменування не звичні, і при хронічних захворюваннях організм не завжди приймає заміну.

– платять зарплати і пенсії. Якщо коротко: «республіці» ось вже більше року, але перші пенсії з’явилися лише в цьому квітні. Про заборгованості за минулі місяці «незалежності» мови не йде. Зарплати бюджетникам почали активно погашати теж з весни (але платять «голі» оклади). Ось на початку серпня вчителям почали виплачувати зарплату за лютий (березень і частина квітня поки заморожені). Як люди жили попередні десять місяців? Хто як. Проїдали наявні заощадження. Люди похилого віку і сімей з дітьми виживали за рахунок щомісячних ахметовських гуманітарних продуктових наборів. Пенсіонери крупами і тушонкою підгодовували і своїх дорослих дітей, які залишилися без роботи і засобів до існування. Ще з осені господині діляться рецептами – що можна такого приготувати з ахметовських наборів. Виявляється, і котлети з тушонки, і салати з «мівіни», і кекси з вівсяних пластівців і карамельки з згущеного молока, і оладики із сухих дитячих сумішей… Ну, а з приводу рівня місцевих виплат найбільш показово, що люди можуть дозволити собі придбати – на жаль, отриманого ледве-ледве вистачає на харчування і почати роздавати борги, все інше (фрукти, делікатеси, похід в кафе, оновлення гардеробу, тренування в спортзалі, поїздки на відпочинок і мн. інше) – вже давно недозволена розкіш.

– стало більше порядку. Так, поліцейські (а тут саме «поліція») вулицями прогулюються в новій формі. Людей зі зброєю «при виконанні» по місту багато. Чи відчуваєш себе від цього більш захищеним? Не сказала б. Навпаки, при зустрічі з «зброєносцями» намагаєшся піти від гріха подалі. Так і з цивільними зайвий раз не чіпляєшся – навіть за зведеннями місцевих силовиків: злочин, то вогнестріл. Ось оголосили «акцію» за роззброєння населення – мовляв, здавайте зброю, і спіть спокійно. Як же, так і побігли всі. У підсумку, чергову заяву – вже про легалізацію серед мирного населення бойової зброї калібру до 11,43 мм (а це найбільш ходові АК-74, АК-47, пістолети ТТ, Наган і Макарова). Обмеження на кількість немає. Причому для реєстрації навіть медична довідка не потрібна – ні від окуліста, ні від нарколога, ні від невропатолога або психіатра. Ніяка. Навпаки підкреслюється документів потрібно мінімум: заяву, дві фотокартки, копія паспорта та довідка про відстріл зброї. І все. Ах, так – ще на 9 гривень за оформлення, і три роки можете оборонятися самі.

– «тут так вільно дихає людина»Ну, що сказати з цього приводу? В принципі, в черзі чи на ринку можна подискутувати на тему «Де краще – в «ДНР» або в Україні». Але такі бесіди непродуктивні: нічого не доведеш, настрій зіпсуєш, почуєш, яка ти «хунта» і т. п. Чоловічі подібні дебати часто закінчуються бійкою, особливо якщо співрозмовники не тверезі. В «підвали» за міркування «де жити добре» не загребуть. Навіть якщо напишуть донос (а це, на жаль, практикується) з приводу нелюбові до «ДНР», то, швидше за все, на нього взагалі не відреагують, максимум викличуть для дачі пояснень, проведуть роз’яснювальну бесіду, ну, може пару днів у себе потримати в якості профілактики. І то не факт. Якщо немає зв’язку з українськими військовими і доказів співпраці з ними, то можете спати спокійно. В цілому ж люди стали більш стриманими у висловлюваннях, не заводять відвертих розмов з незнайомцями, дійсно, кілька разів подумаєш перед тим, як заговорити про політику…

– зате на вулицях чисто. Цей аргумент на захист нинішнього Донецька, мабуть, чув кожен, хто спілкувався з місцевими. І справді чисто. Але в Донецьку завжди було чисто. Це вже усталена норма життя, рівень роботи комунальних служб і елементарно велика кількість урн, якими місто просто усіяне (до речі, вони щодня очищаються тими ж комунальниками). Система, вибудувана роками, продовжує працювати за інерцією. До того ж, як не крути, але людей на вулицях все одно менше, а до дев’ятої вечора місто взагалі порожнє. Комендантська ж ніч – царство «немирних». Це як у відомій грі: місто засинає, і прокидається мафія. Що діється в темний час доби, пересічним мешканцям не надто вже й цікаво. А до постійних нічних боїв з часом звикли. Ось минулого літа вікна постійно тримали напіввідкритими, щоб мінімізувати поразку можливої вибуховою хвилею, ну, і щоб чути небезпеку. Сьогодні навіть теплими літніми ночами вікна навпаки закриваєш щільніше, а то звуки гармат спати заважають. З світанком «мафія» засинає і вранці жителів «тихих» районів зустрічає чистий і доглянутий Донецьк.

Тому в порівнянні з серпнем минулого року – так, людей багато, так, автомобілі їздять, та, місто чисте, так, пенсії і зарплати платять, так, полиці в магазинах заповнені… І сьогодні не час руйнувати ці міфи, вони нам потрібні як повітря… Також, як і міфи в іншій частині України, що в Донецьку жити неможливо, що тут одні сепаратисти і чеченці з росіянами на броньовиках. Хто має вуха — той почує, хто має очі — той побачить…»

 


 

Мітки: , , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook