Пластмасові вінки чи живі квіти та рушники? Рідні й чужі звичаї на Проводи

ПРОВОДИ ВінкиЗа кілька днів до Провідної неділі йшла сільським кладовищем прибрати могили дорогих родичів і бачу збентеженого старенького односельця, який стоїть над купою величезних вінків (звісно, пластмасових) і бідкається, де він діне їх. «Не хочеться, – розмірковує, – нести в рів, бо й звідти комусь доведеться вигрібати й виносити кудись. А спалити – теж не вихід. Он попалили, то згоріла трава вздовж рова, згоріли комахи, обгоріли дерева поблизу, а дроти з вінків позоставались»… Цілком згідна з дідусем. Мене й саму це питання давно турбує.

В Україні вже відзначили Проводи (по давньоукраїнському – Радуницю, Радовицю), себто Великдень для померлих, поминальні дні. Люди напередодні прибрали кладовища й принесли до могил квіти. Там, щоправда, є ще багато штучних вінків, проте українці все частіше купують живі рослини і садять їх на могилах померлих.

Квіти несуть у шану померлим. Хтось досі обирає штучні (пластмасові) вінки, корзини та букети. Адже їх не потрібно доглядати, простоять вони і до наступних Провід (що дехто вважає економією часу й коштів). Ще й придбати такі легко, адже за кілька тижнів до Провід базари просто майоріють відповідними товаром на всі смаки і кольори. І в день Провід (Радуниці, Радовиці) спостерігаємо буквально парад корзин! Сумно…

Проте багатьох людей справедливо турбує це питання. І тому дехто навіть вдається зо звернень. Зокрема, при вході на кладовище прикріплюють напис: «Краще живі квітки, ніж пластмасові вінки!», «НІ – штучним квітам!», «Бережімо природу!». Дехто прислухався або й сам уже почав відмовлятися від пластику, садить живі квіти. Благо, цього року весна рання, тож уже квітнуть тюльпани, гіацинти, маргаритки, нарциси…

Вважаю, треба повести рішучу боротьбу з цим пластиком, адже він помітно захаращує не лише кладовища, а й прилеглу до них територію, зокрема рови довкруж них і… нашу планету! Однак люди важко відмовляються від звички, яка склалися протягом років, попри те, що це додає роботи ще й комунальникам і небайдужим активістам, які машинами, тракторами вивозять це пластикове сміття. Зростають сміттєзвалища. А потім (уявімо, що далі!) це ПЛАСТИКОВЕ сміття, яке за сотні років не перегниє (!) спалюють – і дим стоїть їдючий і чорнючий, вкрай шкідливий для всіх! Бо цими викидами дихають люди (у тому числі – діти!) і худоба. Проте багатьом важко «доходить», вони думають, що дорогими штучними квітами вони виявлять свою пошану померлим. Мало того! Вони ще й переймаються, що инші скажуть, наче пожаліли грошей на вінок. Тож і змагаються, у кого кращий (дорожчий) вінок чи букет…

Люди старшого віку міркують, що вони часто ходити до могилок не зможуть, тому садять багаторічні квіти, щоб вони зеленіли і цвіли не один рік.

Нещодавно відвідала могилу загиблого воїна на кладовищі в одному із сіл Старосинявського району, що на Хмельниччині, й була приємно подивована: практично на кожній могилі посаджено живі квіти. Пластмасових було зовсім мало: лише на свіжих могилах, тобто покладені під час похорону.

Гадаю, що навіть ті, хто не має де виростити квіти, може купити їх, адже живі квіти не набагато дорожчі за штучні, а в сусідів чи друзів можна придбати навіть за символічну ціну.

Є люди, які «мертвих» квітів взагалі не купують: садять низькорослі (маргаритки, нарциси…), розводять багаторічну повзучу травичку, яка і виглядає дуже гарно, і не дає хопті заводитись, і ще й цвіте. Инші ставлять квіти у вази, бо категорично проти штучних.

– Є товар, то буде й попит, – розмірковує моя сусідка. – Китай засмітив планету цим непотребом! Штампує безмірно, а люди купляють, щоб раз на рік втикнути в могилку і більше не ходити.

– Живе є живе, – каже колишня колега. – Я взагалі вважаю, що пластик несуть на кладовище ті, хто не хоче клопотатись і таким чином вдає турботу, тобто замилює людям очі, бо все ж робиться для людей, – каже вона. Я категорично проти мертвих квітів!

Справді, квіти поставили раз на рік і все. А померлим потрібні не квіти, а наша згадка про них, і не лише раз на рік, на Проводи, а повсякчас. Штучні вінки, корзини виникли з розвитком технологій обробки пластику, ще в 1970-і роки.

Ми повинні берегти нашу землю, бо це наш дім, а не шкодити самим собі та довкіллю.

Відомо, що пластик виділяє токсини і заражає ґрунтові води. Штучні квіти виготовляють із матеріалу, який складається з полімерних сполук. Вони дуже довго розкладаються у навколишньому середовищі. Останні дослідження говорять: навіть те, що розкладається, несе в собі небезпеку, бо розпад не відбувається повністю. А потім ці сполуки втрапляють у ґрунтові води й ми п’ємо нездорову воду.

А крім того, штучні квіти в нас усі не сертифіковані, бо купуємо ми їх переважно на ринку, де у продавців нема жодних документів. Та ще й фарба, якою фарбують ці квіти, теж може бути шкідливою. Якщо ж ці вироби спалюють, то це ще більша небезпека. Адже для спалювання необхідна температура 250 – 300 ступенів і пластик при горінні починає виділяти таку небезпечну речовину, як бензопірен. Крім того чорного диму, який ми бачимо при спалюванні, утворюються ще й токсичні сполуки. Це однозначно негативно впливає на алергіків, а бензопірен як токсична речовина дуже шкідливий для організму кожної людини.

ПРОВОДИ Рушники (1)

…Щороку на Проводи переді мною – картинка з дитинства: як бачу, на кожному хресті чи пам’ятному знакові бережно пов’язані українські рушники, які біліли весь рік. На Проводи кладовища буквально розквітали ними і виднілися здалеку, а рушники – не лише краса: вони так символічно нагадували крила-душі померлих… Навіть вірш написався…

ВІНКИ ЧИ РУШНИКИ?

І на Проводи, у Радуницю,

не захаращуй землю, бережи рідний звичай!

Пласт-МАСОВІ вінки

На різну вартість і різні смаки

Несуть і несуть

На Провідні кладовища.

Один перед одним

Хизуються… Чим?!

А могилам – ніде подіти очей!

О чóму вчите ви новітніх дітей?!

Як холодна пластМАС(Ц)А –

Живої квіточки вище?!.

 

Так зворушує душу – до сліз! –

Коротенький там вірш!..

Проте не розчулиться серце

Від квіток дротяних,

Від пластмаси холодної…

Вже купи сміття із них!

 

…А мені все частіше

В пам’яткý –

Одвічна картинка,

Щемка із дитинства,

Що серце аж тисне:

Мають крилами,

Білими рушниками

З квітками, могили…

Ви, бабуню, їх сіяли, вишили –

Ви – живих квіточок заслужили.

Де душа ваша, людоньки?! –

Питаються мовчки могили…

Цей загальнонаціональний звичай обв’язувати надмогильний знак вишитим рушником жив у моєму селі до 1980 – 90-их років. Тепер цей звичай чомусь відійшов у минуле, натомість поширилася мода на штучні квіти, букетики, віночки, рідше – живі квіти. Та перед очима – весняне кладовисько, все у білому вбранні з двома барвами: чорною (бо смуток) і червоною, мовби кров, бо нагадує: тут – кровні родичі. Від’їздиш із села, озирнешся – а вслід мають білі рушники, якими здалеку видніється кладовисько. Мовби ними прощально махають рідні душі, вдячні тобі за відвідини. Це було так символічно: біла й чорна барви жалоби і колір кровного зв’язку: червоний. На жаль, у минуле відходять і кращі звичаї. Повернути б! Відродити б наші гарні звичаї!

На Проводи одвічно – рушники.

На Проводи – так світло: рушники!

А як у вашому краї викорінюють шкідливі чужі звички, зокрема використання штучних квітів на кладовищах?

Любов Сердунич, письменниця, журналістка, етнограф.

 

 

 

 

 

Мітки: , , , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook