Майдан вже відбувся, хай яка далі його доля – Володимир Кухар

Володимир КУХАР, політичний аналітик, громадський діяч

Володимир КУХАР, політичний аналітик, громадський діяч

Деякі штрихи.

- Майдан вже відбувся, хай яка далі його доля.
Сподіваюся, що у тих, хто приймає рішення, вистачить мудрості. У любові треба або йти на піку почуттів, або одружуватися. Не змогли одружитися (взяти владу) — зумійте красиво завершити справу!

- Майдан показав, що українці можуть не тільки мовчати або програвати, але й робити яскраві сюрпризи на весь світ. Те, у який спосіб зібрався Майдан, свідчить, що в народі є не лише глузманівський «фермент свободи», але й твердий хребет.

- Майдан зібрався за народною ініціативою. Політики, у своїх кращих традиціях, намагалися маніпулювати людьми та паразитувати на їхній праці. За даними соцопитування Демініціатив, лише близько 3% мітингувальників прибули на Майданну Січ партійними каналами.

- Майдан довів спроможність суспільства фінансувати діяльність для пробивання політичних дітей. За різними даними, щодня у копілку Майдану люди жертвували 100-400 тисяч гривень, а станом на минулий тиждень люди зібрали для Майдану 3 млн. грн. Дуже хороший результат. Зусилля тих, хто власним прикладом просував ідею доброчинності, вже не марні!

- Раніше політики говорили, що без масованого фінансування нічого не вийде — мовляв, один день Майдану коштував у 2004 10 млн грн. Може, бюджети при Помаранчевій революції були роздуті? А може, не обов’язково увесь Київ одягати у помаранчеві плащі і обвішувати дерева стрічками? Хоча синьо-жовтої самодіяльності на вулицях КИєва хотілося б більше.

- Слухайте, а може нам навіть не потрібна дорога сцена і лазерне шоу на весь Хрещатик? Чим менше шоу, тим більша концентрація. Акція має бути стрімкою і тон має задаватися нами. Нема чого вистоювати у Києві місяцями. Приклади затяжного стояння акції УБК і виродження табору за Юлю навпроти ЦУМу це підтверджують.

- Майдан не став розвитком помаранчевого ідеологічного протистояння. Майдан-2013 — це не війна помаранчевих з голубими! І не треба зайвий раз виймати помаранчевий плащ та актуалізувати минуле протистояння. Брехня і хабарництво всюди однакові!

- Розколоти територіально країну не вдалося, хоча чи не вперше в історії про це так відверто говорили.
У Севастополі пробували гукнути Путіна з військами щоб щось там захистити. У Луганську пробували закликати Януковича ввести надзвичайний стан. Але до шабашу а ля Сєверодонецьк не дійшло. Тут добре, що і на заході країни місцеві ради не поспішали приймати гарячкові рішення.

- Як і при формуванні централізованих держав ранньої нової історії, цементуючою силою у нас виступила буржуазія. У наших великих буржуа власність не тільки у Донецьку, але й у Трускавці, не тільки у Дніпропетровську, але й на Волині та Прикарпатті. Їм потрібен єдиний ринок. Янукович не отримав підтримки навіть у рідних радах Донецька та області.

- Супермасові заходи як перші три віча у Києві за участю 150-300 тисяч чоловік — видовищний елемент боротьби, але, певне, не обов’язковий. Неможливо координувати рух та активність такої маси народу. У натовпі багато людей з дітьми, багато хто просто вийшов подивитися, прогулятися. Певне, далі важливіше буде не кількістю брати, а чіткою мотивацією та підготовкою.

- Ані закони менеджменту, ані закони війни не передбачають колегіального керівництва у походних умовах. Це — одна з причин, яка від початку прирекла акцію. Безлідерні протести рідко завершуються перемогою. Лідер має бути один, і славити безлідерність зайве не треба. У Стародавньому Римі запобіжником проти того, щоб військовий командир-диктатор узурпував цивільну владу була заборона йому переходити Рубікон з військами. В наших умовах для запобіганням розпалюванню інтриг у славному терраріумі опозиції слід умовами виставити відсутність проголошених президентських амбіцій на вибори-2015, посад керівника партії/фракції.

- Другою і головною причиною, чому цей протест під проводом трійці опозиції не міг стати успішним, є навіть не особисті недоліки поводирів. Головною причиною є залежність їхня і їхніх політичних проектів від фінансування олігархів. Цей зв’язок за визначенням робить будь-які радикальні зміни у країні неможливим,а що вже говорити про революцію. Олігархи, у свою чергу, розкладають яйця і по владних, і по опозиційних корзинах. Тут не сильно рипнешся, навіть якби захотів. Треба пояснювати людям, що наша політика штучно зроблена занадто дорогою, щоб легкі/дурні гроші легко нею і людьми маніпулювали. Геть політирекламу з медіа, особливо — найбільш маніпулятивну і беззмістовну рекламу — з зовнішніх носіїв.

- Нещодавно один з чільних діячів Помаранчевої революції та урядів поділився, що іноземні радники давали настанову після перемоги 2004 не косметично підрихтовувати Систему, а радикально зруйнувати її. Мені, відносно мирній людині, це дивно чути. Але факт: найкраще, що ми, небайдужі та актвині громадяни, можемо зробити — це геть зруйнувати існуючий політикум, увесь політичний клас з рідною опозицією включно! З цього дива не буде пива.

- Активізувалися розмови про широкий громадський рух. Так, він у якійсь дуже аморфній формі можливий. Але для цього ос=чиститися і перемолотися повинно все! Партійці, які бачать навколо недоліки партій, прихильники партій — убийте у собі ідолопоклонника! Годі плескати у долоні, як ніби найважливішою місією політика є торгувати фейсом в телевізорі і зачитувати перед мікрофонами позаторішні месиджі зі штабних шпаргалок. Громадський рух не повинен бігти вздовж лімузина з опозиційними лідерами в розвалочку. Тим більше ГО не повинні стати реєстровим комсомолом реєстрової опозиції.

- Важливо, що у котлі Майдану проти Януковича побачили одне одного, познайомилися люди різних переконань. Я, наприклад, ідеологічно не бачу варіантів зближення з ВО «Свобода». Але на правильну акцію готовий ставати до однієї лави.

- Істерії про те, що кожен, хто критикує «наших», про якісьь велемудрі «технології влади», спрямовані на розколи в опозиції, повинні припинитися. Кому рідна країна болить, він завжди матиме щось сказати критичне. І тут треба бути обережними щоб відчуття солідарності не перетворювалося на стадність.

- І ще одне. Протестний рух сильно радикалізувався. На початку просто засвітилися радикальні елементи, які раніше перебували у тіні та на маргінесі. Але радикалізація продовжилася у процесі розвитку протесту проти Януковича. Внаслідок беззубості опозиційних вантажків. І внаслідок загострення загроз, основною з яких стала зовнішня загроза від Росії. Радикалізації не треба боятися. Її треба структурувати і спрямовувати — хоча б для того, щоб нею не скористалися маргінали та демагоги. Ну і радикалізація нам пригодиться. Ясно, що боротьба наступна буде ще більш жорсткою, чоловічою і з нашого боку наступальною.

- І найважливіше. Ми перемогли! Ми створили прецедент успішного силового протистояння з переважаючими силами влади. Раніше Янукович мав комплекс на рахунок того, що його обдурили у 2004 році. А тепер ще буде боятис тупо програти у боротьбі, як це сталося при обороні Майдану на вул. Інститутській 11 грудня.

У нас все краще попереду!

Слава Україні!

 


 

Мітки: , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook