«Жителі Тернопілля знаходять з переселенцями спільну мову», — голова ГО «Вікно життя» (Фото)

Переселенці, які тепер живуть у Збаразькому районі

Переселенці, які тепер живуть у Збаразькому районі

У Теребовлянському районі 22 сім’ї переселенців отримують щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання.

Голова Тернопільської обладміністрації Олег Сиротюк ознайомився з роботою управління праці та соціального захисту населення Теребовлянської РДА.

Читайте також. Уже 32 переселенці знайшли роботу у Тернополі, ще 21 – у пошуках

Очільник області відвідав управління під час робочої поїздки в Теребовлянський район сьогодні, 23 жовтня.

Із початком опалювального сезону збільшиться кількість звернень за призначенням компенсацій і нарахування субсидій, однак, за словами управління праці та соціального захисту населення Теребовлянської РДА Надії Палчинської, працівники управління до роботи в посиленому режимі готові. Про це розповіли на сайті ОДА.

- Сім’ї, які зверталися до нас уже отримують і адресну допомогу, і субсидії, — зазначила вона. – На обліку в управлінні перебувають 24 сім’ї, які перемістилися з тимчасово окупованої території або зони проведення антитерористичної операції. Причому 22 таким сім’ям призначили щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на суму 19 448 грн. Щодо двох сімей переселенців ми направили запити в департамент соціального захисту населення для додаткового роз’яснення щодо їх прав на призначення допомог.

Як зазначила Надія Палчинська, до 22 жовтня за призначенням субсидій звернулося 27 сімей, для призначення компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг – 13 сімей. Уже отримують компенсації 7 сімей.

Додамо, що цікавий і пізнавальний допис на цю ж тему у «Фейсбук» зробила голова ГО «Вікно життя» Ірина Жигунова. Подаємо текст повністю:

«У неділю розвозила районами гуманітарну допомогу для переселенців. Особливо цікаво для мене було відвідати сім’ю, яка складається з подружжя пенсіонерів і сина-інваліда. Ця сім’я інтелігентів до мозку кісток 8 років тому вирішила перебратись з Донецька у Бахчисарай. Лікарі рекомендували кримський клімат для здоров’я сина.

У травні проживання в окупованому Криму стало для сім’ї нестерпним і неможливим, тому вони змушені були повернутися в Донецьк. І тут, як виявилося, потрапили з вогню та в полум’я. Наступним пунктом притулку для сім’ї став Тернопіль.

З огляду на стиль та устрій життя родини ми дуже обережно і з осторогою переселяли їх до села. Те село, до речі, розташоване в стороні від центральних доріг, тому я ще жодного разу не відвідувала їх. Але підштовхнув до подорожі в їхні краї той факт, що вони перестали відповідати на телефонні дзвінки. Отже при в’їзді в село я запитала в першого зустрічного дядька, чи не знає він, де проживають переселенці. Після успішно пройденої мною експрес-процедури ідентифікації (хто я, навіщо вони мені, звідки я і чому на авто немісцеві номери, хто ще сидить у машині) дядько радо пояснив мені, як знайти підопічних на другому краю села.

Мені відлягло від серця – отже, люди знають про них і не послали мене подалі, тож переселенці — живі і нагодовані. Ще два-три рази довелося зупинятись і уточняти дорогу. Кожен раз мене і моє авто сканували рентгенівським поглядом пильні аборигени. Нарешті хата була знайдена, а запрілі вікна вказували на те, що в ній палиться, а отже, тепло. Бальзамом на моє надірване в боях з переселенцями серце стали ідеальна чистота і порядок в старенькій, але ще досить міцній хатині. У сінях стояли відра з водою, дбайливо прикриті харчовою плівкою. Це, певне, від того здоровенного сусідського собаки, який незважаючи на свій розмір і сувору породу лагідно витягнув мене з салону авто і невідступно супроводжував, повсякчас тицяючи вологим носом мою долоню.

Результатом розмови з біженцями я була приємно вражена. Люди в селі прийняли їх привітно, допомогли продуктами, необхідним інструментом, добрим словом. За допомогу у викопуванні бараболь сусіди принесли 7 мішків винуватиці «спино гнуття» і запрошували брати в необхідній кількості буряк, моркву, цибулю і різну городину (погріб заповнений на зиму під зав’язку). Регулярно приносять односельці молоко, мед, яйця, борошно і т. ін. Відвідує їх регулярно голова сільської ради, в останній свій візит роз’яснювала і допомагала зареєструватися на вибори, оформити матеріальну компенсацію.

Коли наша розмова плавно, але невідворотно повернула в політичну площину, біженці нарікали на недостатню інформованість про нові партії, які йдуть на вибори. Село рясно заліплене «верховнорадними» пенсіонерами і жодної агітації свіжої сили. Кажуть: вивчаємо думку місцевого електорату, щоб голосувати так, як всі, а то не дай Боже вичислять наші три бюлетені. Поверталася в чудовому настрої і твердим переконанням, що люди в нас добрі і розумні, не мислять шаблонами та стереотипами. При взаємному прагненні хороші стосунки обов’язково вибудовуються.

Назву села писати не буду, але зазначу, що це — Збаразький район…»

Софія Левицька

 

 

 

 

 

Мітки: , , , , , , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook