Історія міст і сіл: Козова (Архівні фото)

kozowa_kosciolПер­ша письмова згадка про Козову  як власність Богдана Скарбка дійшла до нас із 1440 року. У 1440 році про Козову (Kossowa) записано в історичних документах — матеріалах Львівського гродського суду. Про село йдеться і у Кресовій книзі справедливих (стор. 124). Легенди ж про нього сягають найдавніших часів.

Перебуваючи під владою Польщі, Козова належала до Руського воєводства. У 1443 році Козова потрапляє до власності Бучацьких, а на початку 16 століття – до родини Сенявських. У 1534 році Козова – власність дідичів Вольських. У час дідицтва Вольських поселення отримує статус міста і «Півкозиць» на міський герб. У середині 16 століття, коли Козова стає власністю Потоцьких,то родинний герб  магнатів: «Срібна Пилява»  -  стає ще одним елементом міського.

Через часті напади турецько-татарських орд (1515, 1575, 1589, 1621, 1626 рр.) місто розвивалося доволі повільно.

У 16 столітті нові власники Козови магнати  Потоцькі збудували  тут замок-твердиню і тунель, який вів  від замку за межі міста у західному напрямку. Майже півтора століття замкові мури боронили місто від постійних нападів ворогів. Вже пізніше козівські євреї значно розбудували підземні тунелі і переходи, які частково збереглися донині.

У  1617 році Козову спустошила польська шляхта; в 1635 році в місті налічувалось всього 38 господарств.

Року 1648 через Козову проходили загони козацького війська під проводом  Богдана Хмельницького, до них приєдналося чимало місцевих мешканців.

1650 року Козова згадана у реєстрі Королівства Польського як місто, котрому надано магдебургію і право на проведення 2 щорічних ярмарків та щотижневих торгів по четвергах. За містом було закріплено 22 лани землі.

Під час нападу турків і татар у 1667 році місто спалено і замок  зруйновано. Ось так описує Козову у своєму щоденнику німецький мандрівник Ульріх Вердум від 28 листопада 1672 року «Має вона зараз дуже мало будинків, з руською дерев’яною церквою; поруч порожній замок із земляними валами і ровами, що валяться; кілька укріплених боків і частокіл для оборони перед татарами». Можливо, йдеться тут про давню церкву архистратига Михаїла, про яку згадується у книзі генеральних візитацій Львівської єпархії за 1760 рік.

Дерев’яна церква архистратига Михаїла збудована у Старій Козові у 1609 році. У році 1642 збудовано дерев’яну церкву Стрітення, про що існує запис у книзі Ркл-21, яка зберігається у Національному музеї у Львові.

Власник Козови воєвода київський  Анжей Потоцький відбудовує місто і у 1669 році фундує у Козові католицьку парафію, розпочавши будівництво  дерев’яного костелу. У 1901 році на місці старого дерев’яного храму побудовано витриманий у готичному стилі величний кам’яний костел, оточений муром, про здійснено запис у актах візитацій Римо-Католицької Церкви. У радянські часи костел було перероблено під клуб, а згодом-під склад. У 1977 році представниками радянської влади  храм безжально підірвано. Наприкінці 20 століття в умовах розвою вільної України стараннями світлої пам’яті декана Козівського деканату митрофорного протоієрея Дмитра Долішняка на місці колишнього костелу розпочато будівництво величного собору, задуманого як собор святого Юра. У 2007 році храм освячено на честь святих апостолів Петра і Павла.

А  замок як місце, біля якого польський король Ян Собєський призначив збір посполитого рушення у 1672 році перед боєм під Підгайцями проти військ турецького султана та гетьмана Петра Дорошенка, згадує польський «Slovnik geografichni».

1688 року, коли Козова після Бучацького миру 1672 року стала прикордонним містечком Речі Посполитої, її вкотре зруйнували татари.

Замок було знищено дощенту, і його більше не відбудовували.

Частина селища, що колись прилягала до замку, ще й тепер носить назву Стара Козова. На захід від замку, в долині річки Коропець, яку ще називали «козиним болотом», була велика оболонь-пасовисько, де перші мешканці Козови випасали великі стада кіз. Від цього, ймовірно, поселення й дістало свою назву. Нині на місці пасовища знаходиться став.

Роком 1680-м датується перша згадка про дерев’яну церкву  Успіння Пресвятої Богородиці. У 1699 році з благословення львівського єпископа Йосифа Шумлянського постала друга дерев’яна церква. 1839 року коло церкви збудовано нову кам’яну дзвіницю. Року 1885 отцем Павлом Свистуном розпочато будівництво цегляного храму, який освячено митрополитом Сильвестром Сембратовичем у 1894 році. Вперше храм був розписаний Теофілом Копистинським. У різні часи у церкві побували митрополит Андрей Шептицький, кир Никита Будка, отець Андрій Бандера, отець Амврозій Крушельницький, кир Михаїл Сабрига, кир Василій Семенюк, з парафії вийшов римокатолицький єпископ Маркіян Трофим’як.

Храм залишався діючим в епоху радянського безбожництва і на зламі віків дав початок іншим церквам у Козові. У 1994 році збудовано церкву святого Володимира УАПЦ, у 2002 році — церкву святого Василія Великого УГКЦ, 2007 року  освячено собор  святих апостолів Петра і Павла УГКЦ.

Віковий храм ще й сьогодні вражає своїми величними, у стилі класицизму, формами, залишаючись  дієвим осердям християнського життя у Козові. У церкві зберігається ікона Богородиці «Квіт Нев’янучий» та мощі св. Йосафата.

У 1772  році Козова потрапила під владу Австрії, зберігши статус містечка Бережанського повіту. Тоді Козова була вже досить великим поселенням, мала 263 будинки. Місто складалось із чотирьох  частин. У Старому місті — центральній частині — розміщувалися  ринок та ра­туша, тут жили урядовці, купці, багаті ремісники — євреї. До Старого міста прилягали передмістя: Мазурівка, Недбайлівка і Руське. Мазурівка («Мазури») – південно-східна околиця – була заселена переважно польським поселенцями, Недбайлівка – вихідцями-втікачами з окружних сіл, Руське передмістя було заселене переважно українцями-кріпаками. Таке розселення пояснює існування двох хрестів, присвячених скасуванню кріпацтва в Галичині у 1848 році, на польських тоді Мазурах та околиці Руського.

У 1775 році власником Козови, завдяки шлюбові з Теофілією Потоцькою, стає Август Олександер Мошинський. Він будує свій замочок на місці  зруйнованого замку Потоцьких. Пізніше, у 19 столітті, коли власниками Козови стануть Шелінські, то вони, володіючи палацом, продадуть замочок Мошинських австрійській владі. Влада пристосує замок під повітовий суд та тюрму. І навіть після конституційної та адміністративної реформ у 1867 році, коли Козова увійде до складу Бережанського повіту, вона збереже  міський суд. У 1870-х роках чиновником Козівського суду  працював письменник Андрій Чайковський, який написав про ці роки невеликий нарис «Випадок у Козівському суді». Суд і тюрма розміщуватимуться у колишньому замку і за польської влади (1919-1939 роки), і за радянської влади в 40-х та 50-х роках 20 століття. У різних періодах замочок Мошинських зазнавав реконструкції, було добудовано другий і третій поверхи. Із середини 50-х років 20 століття та  до 1977 року тут функціонувала районна лікарня, пізніше — районна друкарня та редакція районної газети «Радянське слово». На старому козівському цвинтарі збереглася каплиця з усипальницею родини Мошинських.

У 1779 — 1782 роках Фрідріхом фон Мігом виготовлено перший відомий план Козови, більш точний  і детальний знаходимо на кадастровому плані 1846 року.

У 1792 році  у Козові започатковано шкільництво. Архівна справа №1908 (фонд 146) Історичного архіву у Львові засвідчує, що 1792 року у Козові засновано початкову школу, яка була підпорядкована Бережанській шкільній окрузі. Писемні історичні джерела свідчать про те, що до середини 19 століття Козова економічно зміцніла, що до певної міри позначилося на освітній справі. Початкові школи в основному утримувалися парафіями. Впродовж 1838-1853 років фінансовий прокуратор та Державна бухгалтерія займалися питанням про звільнення місцевого священника від сплати внесків на утримання школи у Козові та збільшення дотацій учителям. У 1875 році школу переведено у статус трикласної. Наявність шкіл у довколишніх селах, а також учнів, котрі прагнули  вищих знань, обумовило реорганізацію школи у Козові в 1902 році у чотирикласну. 1907 року школу ліквідовано і на її  базі засновано чотирикласну чоловічу і жіночу школи. У  1909-1911 роках у Козівській школі працював учителем Григорій Коссак, згодом перший командир та полковник Легіону Січових Стрільців. Напередодні Першої світової війни у школі навчалось 240 учнів. У 1927 році  на  замчиську Потоцьких, поруч колишнього замочка Мошинських розпочато будівництво нової школи  (давня дерев’яна школа розташовувалась у Старій Козові). Року 1930 навчальний рік розпочався у стінах новозбудованої школи, яка на той час була вже  семикласною. У другій половині 20 століття школа зазнала значних реконструкцій і добудов, і нині Козівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1- це сучасний освітній заклад. У 1959 році збудовано ще одну   середню школу, сьогодні —  це Козівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. У 1992 році у Козові відкрито гімназію ім. Володимира Герети.

У 1857–1867 роках  Козова, що зберегла статус міста, була повітовим центром.

Послом до рейхсрату у 1861-1866 роках був о. Лев Полевий (Підгайці –Козова); послом до рейхстагу у 1867-1869 роках  – Теофіл Павликів; у 1870 –1876 роках – Ілля Фецак.

Працювали ґуральня й млин. У 1897 р. через Козову проклали лінію  залізниці Тернопіль – Потутори – Ходорів.

У 1900 році виникло товариство «Просвіта». Війтами були Юрій Пусьта, Петро Груб’як. Урядові посади займали переважно поляки.

В серпні 1908 року  велика пожежа в центрі міста знищила багато житлових будинків і крамниць. Місцеві мешканці вважали зацікавленими у пожежі козівських купців-євреїв, які хотіли отримати страхові виплати.

Під час Першої світової  війни багато мешканців Козови воювали у складі Австро-Угорської армії. У серпні 1914 року чимало молодих козівчан зголосилися  до Легіону УСС. Протягом війни місто кілька разів переходило з рук у руки. Восени 1916 року австрійська мортира влучила у вагони зі снарядами. Детонація викликала повне руйнування станції та значні втрати майна мешканців міста.

Із проголошенням у 1918 році  ЗУНР, комі­саром містечка призначено Франца Коковського.

Протягом 1919–1939 років Козова перебувала під владою Польщі.

Діяли товариства «Просвіта»,  «Січ», «Сільський господар», «Союз Українок», «Пласт»,  «Рідна школа»,  змішаний жіночий та чоловічий хор.

В останню неділю серпня 1930 року внаслідок пожежі згоріли будинки на вулиці, де мешкали поляки. Під час пацифікації спеціальні загони польської поліції вчинили погром читальні «Просвіта», поламали інструменти духового оркестру, знищили декорації, книжки. У хатах багатьох селян знищили хатнє устаткування, порозшивали солом’яні стріхи, порозкидали стіжки, побили господарів, активних діячів. Влада заборонила діяльність «Пласту».

У 1930-х роках в Козові діяла підпільна організація ОУН. Найактивнішими її діячами були Володимир Герета і Лев Зацний. Уродженець Козови В.Герета брав  участь у роботі Крайової Екзекутиви ОУН як заступник керівника. Під час акції 22 квітня 1935 року його поранено, невдовзі заарештовано і ув’язнено в одній із львівських тюрем. У січні 1936 року він помер. У Козові  іменем В. Герети названо гімназію, а поруч гімназії відкрито пам’ятник опікунові (2006 рік). Лев Зацний — член УВО, в ОУН від 1929 року, член повітового, відтак окружного проводу ОУН Бережанщини (1929-1936 роки), заступник організаційного референта Крайової Екзекутиви ОУН Західних Українських Земель(1938 рік), учасник нарад 9-10 лютого 1940 року у Кракові, на яких створено Революційний Провід ОУН, організаційний референт Крайової Екзекутиви ОУН ЗУЗ (04.1940 — 08.1940). Загинув при переході кордону через річку Сян, похований у селі Вара (Польща).

У вересні 1939 року містечко зайняла Червона армія. Вивезено до Сибіру багато родин польських осадників, офіцерів і службовців. У Козову прибули близько 4 тис. євреїв, які втекли з Польщі від німців. Були заарештовані причетні до ОУН Антон та Іван Гром’яки, П. Кавка, В. Мельник,  М. Солтис,  А. Федорчак  (всі вони загинули від рук чекістів).

У січні 1940  року Козова стала районним центром, але отримала статус села.

Від 3 липня 1941 до 20 липня 1944 року Козова перебуває під німецькою окупацією і повертає собі статус міста.

1941 року у Козові  розібрано стару єврейську божницю, збудовану в 17 столітті. Давня божниця була дерев’яною і до початку двадцятого віку перебувала у вельми ветхому стані. Відправляти богослужіння у старій синагозі стало небезпечно, тому на початку 20 століття козівські євреї збудували новий, цегляний, храм, який почав функціонувати у 1930 році. З приходом у Козову радянської влади синагогу перероблено на кінотеатр. У 2012 році у колишньому храмі розпочато роботи з облаштування Козівського районного краєзнавчого музею.

12 вересня 1942 року до концтабору в місто Белз (нині Львівська область) відправлено 1000 євреїв. У березні 1943 року на околиці Козови гітлерівцями розстріляно близько 4000 євреїв, звезених із кількох районів.

За роки війни на каторжні роботи до Німеччини  вивезено 778 юнаків і дівчат.

Багато мешканців Козови  поповнили ряди повстанців, а  до дивізії «Галичина» їх зголосилось більше п’ятдесяти.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 45 осіб.

У боях за Козову і її околиці загинули 486 солдатів і офіцерів радянської армії.

За участь у визвольній боротьбі ОУН і УПА (1944–1953 роки) радянською владою ув’язнено 50 мешканців містечка.

Наприкінці  1944 року почав працювати промкомбінат, відкрито лікарню,  школу, бібліотеку, почала видаватися газета «Радянське слово».

У  1946 році створено колгосп «Перше травня»; у березні 1949 року заснували  колгосп ім. Т. Шевченка. У серпні 1955 року ці два господарства об’єднали в колгосп ім. Хрущова, перейменований у 1958 році у колгосп «Зоря комунізму», від 1963 року– «Родіна»; 11 лютого 1965 року до нього приєднали господарство села Козівка і назвали «Перемога»; у травні 1975 року  колгосп у Козові ліквідовано, а землі передано навколишнім селам.

У 1950-х роках створено райпромкомбінат, у 1957 році – міжколгоспну будівельну організацію, згодом – Козівський райагробуд; у 1959 році виросли  цукровий завод і селище  цукровиків. На початку 1960-х років почалась газифікація житлових будинків. 1 жовтня 1962 року засновано Козівський район електромереж; 1964 року відкрили фабрику спортінвентаря, 1 липня 1965 року – райпобуткомбінат, 1969 – завод спорттоварів, 1971 – міжгосподарську шляхобудівельну пересувну механізовану колону № 8;  1974 – філіал Микулинецького виробничого об’єднання по меблях і деревообробці; 1977  – агрохімцентр, міжгосподарський комбікормовий завод, 1979 – агрохімоб’єднання, 1980 – райсільгоспхімію, 1989 – завод «Темп»;  24 грудня 1992 – виробничо-комерційний центр «Сервіс Козівщини»; 1993 – райагрохім.

У 1958 році Козова отримала статус селища міського типу.

У 1989 році створено Товариство української мови, 1990 року – «Просвіту», 1991 – «Союз Українок», Народний рух України.

Споруджено меморіальний ансамбль на місці братської могили воїнів Радянської армії (автор скульптури – І.Козлик, 1973 рік),пам’ятник Т.Г.Шевченкові (скульптор – І.Сонсядло, 1993 рік), пам’ятник  В. Гереті (Козівська гімназія ім. В. Герети), пам’ятник-стелу Небесній Сотні (парк «Небесна сотня» при Успенській церкві, 2014 рік), встановлено меморіальні таблиці замордованим у катівнях землякам на приміщенні колишньої тюрми (2001 рік), В’ячеславові Чорноволові на честь перебування в Козові у березні 1994 року, о. Дмитрові Долішнякові (1948 – 2004), деканові і парохові Козівському, подвижникові відродження УГКЦ в районі з 1990 року.

У Козові зберігся пам’ятний хрест на честь скасування панщини, 1848 рік.

У місті є дендропарк «Лісова пісня», закладений колишнім  учителем Козівської середньої школи №2 Поспєловим Миколою Васильовичем (діє від 1961 року, площа 3 га, понад 300 різновидів дерев і кущів), два  ставки. Збереглася липа  - остання з липової алеї, розташованої колись на території  замку магнатів  Потоцьких (16 ст.)

Діють гімназія ім. В. Герети, Козівська ЗОШ І–ІІІ ступенів №1 та Козівська ЗОШ І- ІІІ ступенів №2, Козівська школа мистецтв, ДЮСШ, Будинок дитячої та юнацької творчості, молодіжна організація Пласт, Козівський РБК, Будинок культу­ри селища цукровиків, Козівська районна ЦБС, дошкільні заклади «Сонечко» та «Ромашка» , лауреат Всеукраїнських фестивалів і конкурсів народної творчості народний аматорський хор «Червона калина», жіночий та чоловічий народні аматорські хори лауреат фестивалю кобзарського мистецтва ансамбль «Кобза», ансамбль скрипалів, вокально-інструментальний ансамбль, зразковий ансамбль танцю «Росинка», духовий оркестр районного будинку культури, танцювальний ансамбль «Юність».

Серед відомих уродженців Козови: Йозеф Марія фон Вакано (1846-1929) — австрійський дворянин, російський купець, пивовар, меценат, Ольга Моленцька — з дому Морельовська — (1850-1893), актриса, Антон Крушельницький (1866-1895) – співак (бас), диригент, видавець, збирач фольклору, Фелікс Баран (1885–1940) – педагог,  діяч культури; Володимир Бемко (1889–1965) – правник, військовик, громадський діяч, Володимир Герета (1911-1936) — політичний діяч, Лев Зацний (1911-1940), псевда «Ар», «Вік», «Троян») — політичний діяч, диригент, Володимир Пекар (1928-1990) -педагог, диригент, заслужений діяч мистецтв УРСР (1969),  Богдан Трофим’як (1933–2007) – вчений у галузі історії, спортивний і громадський діяч, Маркіян Трофим’як (1947 р. н.) – релігійний діяч, науковець, перекладач, Іван Сонсядло (1957 р.н.) — скульптор, художник, Ігор Боїло (1970 р.н.) – музикант (валторна).

У Козовій перебували письменники Богдан Лепкий, Андрій Чайковський, Іванна Блажкевич, Оксана Сенатович, Володимир Вихрущ.

Краєзнавець Ядвіга Федик випустила книгу «Козова. Роки і люди. 1944 – 2002»

Автор: Алла УЛІШАК, директор Козівського районного краєзнавчого музею.

kozowa kozowa_fabryka kozova 3274a109aa 1916_palac

 


 

Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

КОМЕНТУЙ VKONTAKTE

    Коментарі закриті.

Яндекс.Метрика Яндекс цитування
TOP 100

Facebook