Бойовий комбат ЗСУ назвав точний термін і умови закінчення війни на Донбасі (Відео)

ф1Стріляти на Донбасі перестануть уже наступного року, а війна з Росією закінчиться тоді, коли Україна поверне всі території, що поки окуповані РФ і її найманцями.

Про це сказав в інтерв’ю«Апострофу» командир 46-го батальйону спецпризначення ЗСУ «Донбас-Україна» В’ячеслав Власенко, відомий за позивним «Філін»

«А коли ми повернемо свої землі? Донбас, думаю, років через десять. Крим — через чверть століття. Я не циганка, щоб гадати. Це такі в мене думки, втім, я дуже рідко помиляюся», — сказав «Філін».

За плечима у Власенка, який пішов на війну з Росією на Донбасі в перших рядах добровольців, вихід з Іловайського котла і полон бойовиків.

«Зі мною було чотири бійці «Донбасу». І вони могли б обміняти інформацію про мене на свою свободу. Такі пропозиції їм робили. І, думаю, вони могли б це зробити — але не зробили, вони мене не здали. Тому що якби здали, думаю, мене б до сих пір по Росії десь в клітці возили і показували б за гроші», — розповів Власенко.

Він стверджує, що первісний план Путіна був захопити 8 областей України з центром у Харкові, а потім з такої «Малоросії» уже іти на Київ.

Під час впорядкування перебування військових підрозділів на Донбасі Власенко з однодумцями-добровольцями створив 46-ий батальйон спецпризначення ЗСУ «Донбас-Україна» і недоброї думки про колишнього комбата бодробату «Донбас» Семенченка.

Тепер «Донбас-Україна» і досі воює за звільнення України від російського агресора — спецбатальйон під командуванням полковника Власенка дуже часто перекидають уздовж лінії розмежування для посилення сил ЗСУ,  що практично завжди стає вкрай неприємним сюрпризом для бойовиків «ДНР»-»ЛНР».

Остання дислокація на передовій — під Чермаликом неподалік Маріуполя.

Власенко каже, що воюватиме до повної перемоги, яку передбачає не раніше 2042 року: «Ми ворога зупинили. А війна закінчиться, коли країні-агресору, яка почала цю війну, стане невигідно з нами воювати. Свою територію ми повернемо тоді, коли для Росії ця територія стане тягарем, коли вона перестане становити, як вони часто говорять, національний інтерес Російської Федерації».

ІА «7 Днів-Україна» подає інтерв’ю бойового і легендарного комбата Власенка («Філіна») без купюр:

- У статуті Збройних сил України записано, що вони поза політикою. Зрозуміло, що політикою займається діючий нардеп Семен Семенченко, який нині грає одну з основних ролей у тому дійстві, що відбувається під Верховною Радою і яке дехто називає «третім Майданом». Але що змусило втрутитися в політичні ігрища вас, професійного військового? Що аж настільки вас зачепило, що ви вирішили вийти на прес-конференцію, присвячену цій акції та її учасникам?

- Ну, найперше – Семенченко ніколи не був військовим. Він ніколи не був оформлений офіційно в батальйоні. Фактично, він був ніким.

- Але ви — військовий. І мали би триматися осторонь політичних протистоянь, як це передбачено статутом ЗСУ.

- Я в політику і не лізу. Я і ті бійці, які зі мною вийшли на прес-конференцію, висловили своє невдоволення тим фактом, що учасники акції під Верховною Радою використовують військову форму, атрибутику і шеврон нашого батальйону.

Розумієте, Семенченко – сценарист. Принаймні, він 2 роки провчився на сценариста. От він будує сценарії, де гинуть люди. Те саме відбувається і зараз. Тому ми просто вимушені були приїхати і висловити своє ставлення до цього.

Друге, чого ми ніяк не можемо зрозуміти – як то так виходить, що ми вже четвертий рік знаходимося в окопах, на передовій, а хтось за нашими спинами, одягнувши таку саму форму, розхитує політичну і економічну ситуацію в Україні. Народ-то не розбирається, який «Донбас», хто там що. Люди свято вірять, що там, в наметах на Грушевського – вояки АТО. А насправді їх там нема. Хіба лиш пару чоловік. Решта – ряджені. Семенченко просто наштампував шевронів «Донбасу» — і тепер всім роздає.

Там, серед учасників, ми бачили і тих, кого свого часу вигнали з «Айдару», і тих, кого вигнали з «Донбасу», і тих, кого викидали вже з 46-го батальйону «Донбас-Україна», командиром якого я є зараз. Всі ці люди зараз там збираються і позиціонують себе або як ветеранів АТО, або як діючих бійців. А на додачу Семенченко через свого «літописця» Євгена Шевченка, колишнього офіціанта, закликає реальних бійців лишати фронт і висуватися на Київ.

- До речі, бачила, що Шевченко через Facebook звертається до вас із вимогою сказати, де саме він працював офіціантом. Звертається, наскільки я розумію, заочно. Очевидно, має сумнів, що ви зможете підтвердити свої слова. Ви можете це зробити?

- Я цю інформацію отримав від нього самого – ще коли він тільки прийшов до нас, тільки-тільки з’явився у нас в Попасній. Він тоді сам розповідав, хто він і що він, ким працює. Зокрема, сказав, що свою трудову діяльність починав з роботи офіціантом. А тепер цей факт, виходить, порушує його образ героя?.. Ну так він ніколи і не був героєм! У 2014 році Євген Шевченко не брав участі в жодному бою.

- Взагалі?

- Взагалі. Він їздив на своїй Volvo – зеленій, наскільки я пам’ятаю. І єдине, чим він займався – це вічно просив грошей у народу на її ремонт. У 2015-му він теж ніде не воював. А потім його оформили командиром якогось взводу. Не розумію тільки, на якій підставі, бо у нього немає відповідної освіти…

Тобто він теж фейковий воїн. А якщо вже він щось у мене запитує – то хай і він мені відповість, за який такий бій, за яку особисту мужність і де ним проявлену, він отримав орден «За мужність»? От можете ви у нього запитати. Тому що коли я його зловлю – а я його зловлю! – то я у нього неодмінно про це запитаю. І крім мене ще дуже багато людей поставлять йому чимало питань. І я не впевнений, що він встигне на них відповісти.

А щодо того що він був офіціантом і до сьогодні продовжує себе поводити, як хріновий офіціант – то це є. Хоча я би інакше висловився, але то не для жіночих вух.

Читайте також: Командир батальйону спецпризначення ЗСУ дав точне визначення терміну «ватник»

- Облишмо Шевченка. Ви сказали, що через нього Семенченко закликає військових іти на Київ?

- Так, транслює на всю Україну свої заклики, щоб військовослужбовці, які знаходяться на передовій, кидали свої позиції, розверталися і зі зброєю їхали на Київ.

- Але ж подібні заклики не такі вже й невинні… Чи можна їх, на вашу думку, розцінювати як протизаконне діяння?

- Це злочин. Однозначно, злочин. Це заклик дезертирувати з позицій. І це можна розцінювати, як намагання влаштувати військовий збройний переворот. І на підтвердження цього може слугувати той факт, що в Броварах було знайдено склад зброї Роланда Мелії.

- Що за один?

- Це один з помічників Семенченка і Виногродського, це ще один великий кадр, чудік (Анатолій Виногродський — соратник Семена Семенченка, екс-комбат «Донбасу», очолив батальйон після того, як Семенченко став нардепом, — ред.). І таких складів багато.

Тобто є люди — не ветерани, не бійці, просто ряджені. І є зброя. І є керівництво всім цим. То як це називається, знаєте? Це називається «озброєне злочинне угруповання». Тобто цим однозначно повинні займатися правоохоронні органи і Служба безпеки України. І, думаю, вони таки будуть це розглядати, а організатори цього всього будуть відповідати перед законом.

Бо під якими гаслами вони б це не робили, але є зброя, є угруповання і є закони України. І якщо ми себе позиціонуємо як європейська держава, то жити ми маємо по законах.

Хоча вихідцеві з Сімферополя, а згодом – жителю Донецька Костянтину Грішину, видно, не дуже хочеться, щоб у нас була правова демократична держава.

- Виступити на прес-конференції щодо того, що нині відбувається під Верховною Радою, вас змусило те, що зачіпають честь очолюваного вами підрозділу? Те, що вас обурює використання ваших шевронів і символіки батальйону в політичних акціях? Чи причина – в чомусь більшому? Чи вважаєте ви, приміром, що подібні акції під час війни шкодять Україні чи навіть загрожують її існуванню?

- На сьогоднішній день будь-які дії, які розхитують політичну і економічну ситуацію, шкодять Україні і загрожують її існуванню.

Ці самі люди, що сьогодні зібралися під Радою, економічно розхитували Україну, коли під красивими гаслами «звільнення полонених» (жоден з яких так і не був звільнений у результаті) та «припинення торгівлі на крові» влаштовували цирк під назвою «блокада» (окупованого Донбасу, — «Апостроф»). Всі ж розуміють: для того, щоб перекрити повністю переміщення потягів на окуповану територію, достатньо заїхати в диспетчерську, натиснути три кнопки – і все, рух припиниться. Всі семафори червоним загоряться – і все.

- Ви би саме так вчинили?

- Звісно. Але вони так не зробили. Вони виїхали у Бахмут – колишній Артемівськ — перекрили там переїзди, наставили наметів, навішали прапорів… Зробили все для того, аби зібрати там побільше журналістів, побільше ЗМІ. Це був просто піар, не більше.

І, крім того, далі були вже вжиті заходи, які майже відрізали від України окуповану частину. Якщо сама Україна відмежовується від своєї території, то хто її має забрати? Ясно, що Росія! Питання: на кого ця компанія працювала?

Так само: чого бажають Путін і вся та компанія? Змінити нашу прозахідну, проєвропейську владу, прибрати президента Порошенка, прибрати уряд… А потім вийдуть на вибори якісь «Опоблок», «Відродження», «бабушкін калач», які поставлять свого президента. А той тут же підпише законодавчо затверджені у Верховні Раді тези, що у 2014-му трапилося непорозуміння, що Росія – то наш «старший брат», а ми, відповідно, «менший брат». Тому ми будемо дружити далі…

От тільки мене такий сценарій не влаштовує. Я буду воювати до кінця. І мої бійці воюватимуть пліч-о-пліч зі мною.

- Скажіть, а серед тих, хто на різних етапах доєднувався до цього протесту біля Верховної Ради, є хтось, хто викликає у вас довіру? Чиї вимоги ви, можливо, підтримали би – якби не війна?

- А в цій компанії хто є? Там є професійні політики, для яких політика – це робота. Та ж Тимошенко і так далі. Вони заробляють гроші. Тому ясно, що вони і далі будуть цим займатися.

Є ті, хто хоче потрапити теж на таку політичну роботу.

Люди, які по 10-15 років у владі. Але подивіться, що коїться в країні. То нащо вони такі потрібні? Значить, їх треба змінити.

Найкращі патріоти сьогодні знаходяться на передовій. Вони живуть цим, вони боронять країну. Не ті, що у 2014 році використали і далі вони у статусі ветеранів продовжують там боротися за своє місце біля корита… Ні, у нас в батальйоні є і кандидати наук, і мільйонери. Є достатньо потужних умів, серйозних людей, які можуть принести користь державі. Але вони зараз не можуть покинути позиції. Тому що, якщо ми звідти підемо, то вся та сепарня разом із руснею прийде у Київ. Вони досі не тут лише тому, що пройти нас важко — і дуже багато гине на Донбасі і росіян, і «ополченців».

Тому вони пішли іншим шляхом. Вони почали розхитувати політичну ситуацію в самому серці України, в Києві. І допомагають їм у цьому ті люди, які зараз хочуть всіх переконати, що творять «третій Майдан».

Це не Майдан. Не буду уточнювати, що я про це думаю, але це — не Майдан. Це проплачена акція, яка хотіла би видати себе за Майдан. На Майдан люди йшли за покликом серця. Бо у них мета була інша. А ці вирішили трошки грошенят вкинути — і зробити видимість Майдану. Не допустимо ми цього.

- Якщо вже на те пішло, цікава ваша думка про Міхеіла Саакашвілі і його роль у нагнітанні істерії всередині країни. В цій «імітації Майдану» він — центровий гравець чи швидше ширма для справжніх організаторів?

- Людина себе проявила в Грузії, показала, що можливо наводити порядок у країні. Тому він користується повагою у світових лідерів — досить заслужено. Добре. Це мені зрозуміло.

Мені незрозуміло інше. Йому все одно, де порядок наводити? То хай далі в Грузії наводить порядок! Далі: дали йому можливість навести лад в Одеській області. Вона, певно, трохи більша за Грузію і за територією, і за населенням. Зроби порядок там. Але ж ні! Йому потрібен був конфлікт з кимось. Були там прокурори, були там судді, яких він звинувачував у корумпованості. Кажеш, вони корупціонери? Маєш факти? То, будь ласка, передавай – СБУ всіх прийме, суд засудить, все зрозуміло… А він що зробив? Він почав дзвонити президенту: «Давай їх знімемо». Той відповів: «Як це знімемо? Є факти корупції?» — «Ні, але вони корумповані». — «То слова, давай факти – і будемо садити корупціонерів». Нема фактів… Після цього конфлікт почався вже з президентською командою.

Саакашвілі ж себе позиціонує як європеєць? То хай і діє по-європейськи. Згідно чинного законодавства. Бо то найлегше – сказати, що у нас всі суди погані, всі прокуратури нікуди не годяться, якщо ти в довіреній тобі Одеській області не зміг порядок навести.

Та й загалом, я не розумію – чому моїм президентом повинен бути грузин? От не розумію! Давайте узбека поставимо чи в’єтнамця, чому ні? У В’єтнамі теж є нормальні, розумні люди. То давайте в’єтнамця поставимо президентом. Міністром охорони здоров’я – американку або канадійку. То в’єтнамця, то узбека. І будемо собі сидіти, а вони хай керують…

Я ще раз повторюю: у нас досить багато потужних, розумних, проєвропейських людей. Якщо їм не вистачає рівня чи знань – не страшно, будуть вчитися. Іноземці мають бути помічниками. Ми можемо задіяти їх у якості консультантів, помічників, спостерігачів — як завгодно. Але вони не повинні займати високі державні посади і керувати всією Україною. Це така моя думка.

Читайте також: «Пишаюсь своїми бiйцями», — комбат «Філін» про 46-ий батальйон ЗСУ «Донбас-Україна» (Фото)

- Облишмо це питання, воно надто дискусійне і за такі слова вас можуть звинуватити у ксенофобії. Натомість хочу запитати про те, про що вас останніми днями й так часто запитують в коментарях у Facebook. Скажіть, вас все влаштовує у діях влади? Бо ж навіть на цьому протесті, про який ми так багато сьогодні говоримо, декларувалися начебто хороші і правильні вимоги…

- Це певно риторичне запитання. Запитайте у американця: його все влаштовує? Він вам відповість: ні. Хоча у них і зарплатня, і пенсії — в рази більші за наші. Ніколи і ніде, в жодній країні не буває так, що люди задоволені повністю діями влади. Це так само, як от ви живете вдома з чоловіком, він приносить додому зарплатню 10 тисяч гривень. А вам хочеться 12 тисяч. Потім він десь знайшов ще одну роботу – і вже приносить 15 тисяч гривень. Будете ви задоволені? Ні, бо вам захочеться 20 тисяч… Тому що бажання постійно змінюються, хочеться жити все краще і краще.

Так, на сьогоднішній день ми живемо ось так. Безумовно, нам хочеться кращого. Але ми повинні розуміти, що Росія за 3,5 роки витратила біля 160 мільярдів доларів на цю війну. І, як гадаєте, якщо одна воююча сторона витратила 160 мільярдів, може таке бути, щоб інша не витратила нічого? Звісно що ні! Вона теж витратила близько 160 мільярдів. При цьому бюджет нашої країни становить біля 13,5 мільярда доларів, плюс 77 мільярдів боргу. Питання: за які кошти воюємо?

Читайте також: Пляшка за 49 тисяч гривень — комбат ЗСУ розповів, як бореться з пияцтвом на передовій

- І яка відповідь?

- Значить, ці кошти нам хтось дає. А хто дає кошти — той нас і «танцює». Правильно? А ми тут щось вимагаємо у влади…

Але ж при цьому всьому у країні-банкруті (давайте своїми іменами речі називати) зарплати зростають, пенсії підвищуються. Так, не настільки сильно, як нам би хотілося. Я би, приміром, хотів, щоб у мене пенсія складала 5 тисяч доларів. Але ж маємо об’єктивно оцінювати реальність – і розуміти, що зараз це неможливо.

Ну, добре. Припустімо, почнеться третій Майдан. В результаті знімуть діючого президента, розженуть парламент — і поставлять Тимошенко, Семенченка, всіх тих, хто під Радою зараз сидить. І що зміниться? У нас бюджет виросте? Ні. У нас борги зникнуть? Ні. Ми зможемо самі фінансувати ту війну? Ні! То навіщо тоді це все?

І я – не порохобот. Коли мене журналісти запитують: «За що ви воюєте?» — я завжди підкреслюю: воюю не за владу.

Читайте також: Знищені гармати бойовиків і не тільки — українські бійці на Донбасі нанесли потужний удар по ворогу

- Невже на четвертому році війни ще досі у когось виникає таке питання?

- Постійно! Весь час мене запитують: «За що ви воюєте?» І я весь час відповідаю, що воюю не за владу, бо влада – то змінна величина. Вона змінюється кожні 5 років, приходять інші люди. Я навіть за народ не воюю, бо народ можна зомбувати, народ можна скерувати в один бік, наприклад, під Верховну Раду, як зараз намагається зробити маніпулятор Семенченко. Я воюю за землю. Бо земля наша – це константа, вона не має права змінюватися. У нас ніхто не має права її забирати. На цій землі народжуються нові покоління, живуть нові люди, керує нова влада. Але земля все одно має бути. І воюю я за землю.

І, знаєте, є у мене нагорода, яка мені особливо дорога. Це громадська нагорода – Орден української землі. Він дуже красивий, зеленого кольору… У мене чимало нагород. І орден Богдана Хмельницького є, і ще купа державних, відомчих і громадських нагород. Але саме ця нагорода мені найближча до душі. Тому що я дійсно воюю саме за цю землю. І мені байдуже, з ким воювати. Чи це будуть росіяни, чи молдавани, білоруси або американці. Мені все одно. Бо я готовий воювати з усіма, хто зазіхатиме на нашу землю. Так я думаю, так відчуваю.

- А у вас є своє уявлення, як саме закінчиться ця війна? Навіть не питаю, коли вона закінчиться – хоча, якщо маєте міркування на цей рахунок, поділіться.

- А «закінчиться війна» — це, по-вашому, що? Перестануть стріляти? Чи щось інше маєте на увазі?

Читайте також: Стало відомо, де після виходу зі Світлодарської дуги битиме окупантів 46-ий батальйон ЗСУ «Донбас-Україна»

- Не тільки. Війна почалася, коли у нас відібрали частину нашої території. Значить, про закінчення війни, мені здається, можна говорити не раніше, ніж коли ми повернемо свою землю як мінімум.

- Це добре, що ви розумієте. Бо багато для кого це далеко не так очевидно. Я часто ставлю таке питання. І найчастіше чую у відповідь: війна закінчиться, коли на Донбасі перестануть стріляти один в одного. Але ні, то не кінець війни. Війна закінчиться, коли ми відновимо нашу територіальну цілісність, повернемо собі свою землю.

З цього приводу багато є складних питань. Найперше – чи готові ми військовим шляхом повернути свою територію? Особисто я – готовий. Батальйон «Донбас-Україна» — готовий. Але давайте зараз вийдемо на будь-яку вулицю Києва і запитаємо у тисячі чоловіків (не жінок, а саме чоловіків): чи готові вони загинути? Відповідь ми знаємо, правда? Або давайте зупинимо тисячу машин, особливо трохи дорожчих марок – їхні власники готові віддати життя там, на фронті? Ні.

То хто ж повинен воювати і помирати за Україну? Воювати має весь народ, а не його частина. У нас же все частіше люди думають: Україна має Збройні сили – то хай вони і воюють. Вже й таке мені чути доводилось — свіженьке.

Коли війна закінчиться, питаєте? Ми ворога зупинили. А війна закінчиться, коли країні-агресору, яка розпочала цю війну, стане невигідно з нами воювати. Свою територію ми повернемо тоді, коли для Росії ця територія стане тягарем, коли вона перестане становити, як вони часто кажуть, національний інтерес Російської Федерації.

Читайте також: Комбат ЗСУ дав чітке визначення поняття «зрада»

- За якої умови, на вашу думку, це можливо?

- А ці умови якраз зараз і створюються. Це економічний тиск, коли вони втрачають більше, ніж отримують. Це політичні рішення, які приймаються у нас в країні… Війну затягли в таку заморожену стадію. І я думаю, що стріляти перестануть до кінця цього року.

- Чому ви так думаєте?

- Віщий сон у мене був. А коли ми повернемо свої землі? Донбас, гадаю, років за десять. Крим – за чверть століття. Я не циганка, аби гадати. Це такі в мене думки. Втім, я дуже рідко помиляюсь.

- А за чим затримка, якщо ви говорите про 10 і 25 років? Цей час потрібен на що? Щоб росіяни звідти остаточно забрались? Чи цей час потрібен Україні, аби повернути лояльність тієї частини населення на окупованих територіях, яка зараз не дуже тепло ставиться до України?

- Люди на окупованих територіях були зомбовані розповідями, що зараз прийде Росія, ми тут заживемо щасливо, пенсія у нас буде висока… Фактично вони продалися. А тепер бачать, що купилися на відверту брехню.

Свого часу вони пішли на «референдуми» і голосували проти України, за відділення від України. Тому в ідеалі їх треба довести до такого стану, аби вони знову зібралися, знову пішли на референдум і попросили Україну забрати їх назад. Зрозуміло, вони понесуть відповідальність за свої вчинки. Але тоді можна буде розглядати це питання.

- І тоді закінчиться війна?

- І тоді закінчиться війна.

- Ваш батальйон нині виконує задачі в зоні проведення АТО. Яку саме ділянку фронту тримає сьогодні «Донбас-Україна»?

- Зона нашої відповідальності зараз – маріупольський напрямок, район Чермалика. За 10 місяців останньої ротації, відтоді, як ми зайшли в зону АТО, вже міняємо п’яте місце. Нас постійно перекидають. 46-й батальйон дуже мобільний – от ми і підсилюємо інші військові частини на різних напрямках. Де слабше – туди нас і переміщують.

З одного боку, це дуже приємно, що нас так цінують. А з іншого – це досить важко, тому що батальйон потужний, у нас багато майна, багато зброї. Усе це перевезти – ще те випробування. А врахуйте, що на нових позиціях все треба знову починати спочатку. Наприклад, тут, в районі Чермалика, ми підготувалися вже до зими, а це досить великий об’єм роботи. Це і заготівля дров, і отримання продуктів, і інженерне обладнання, і позиції, і бліндажі… Багато всього. А тут нас знову перекидають. І невідомо, що буде там, на новому місці. Усе спочатку розпочнемо.

Читайте також: Бойовий комбат ЗСУ пояснив, як слід карати за георгіївську стрічку

- А коли ж готуватися до зими, якщо вона вже на носі?

- У нас вже є досвід. Ми минулого разу заходили в грудні – і тоді готувалися до зимівлі. Бійці в батальйоні досвідчені, знають, що робити. Командири теж не перший рік на війні. Тому я думаю, що ми швиденько підготуємося і будемо продовжувати воювати.

Ми сюди, під Чермалик, два місяці тому зайшли. Перший тиждень нас досить жорстко обстрілювали, в тому числі, гаубицями 2С1 «Гвоздика». Хлопці там, певно, не знали, що це за підрозділ зайшов… Після цього ми їх усіх убили – і на цьому тиша.

- Що зробили?

- Убили.

- Убили?

- А ви думали, що ми там цілуємо їх, чи що?

- Ні, звісно. Просто ви так якось просто і буденно кажете «ми їх всіх убили» – що я сприйняла це як такий специфічний жарт… У вас за цю ротацію є втрати?

- У нас тут, де зараз ми, втрат немає. До цього у нас були втрати, були поранені, були, на жаль, і загиблі. Бойові втрати. Але це війна.

- Хто стоїть проти вас по той бік лінії розмежування? Маєте інформацію?

- Звісно. Проти нас там стоїть 3-й батальйон 1-ї бригади Першого армійського корпусу (так званої ДНР, — «Апостроф»). Їх підсилюють періодично, прибувають російські підрозділи, особливо розвіддиверсійні підрозділи, підрозділи снайперів. За останній час вони практично відвели все своє військо, залишивши лиш частину для охорони своїх позицій. Тобто вони не планують ніяких активних дій у наш бік.

Читайте також: Комбат ЗСУ пояснив, чому українські війська не переходять у наступ на Донбасі

- Бо зима наближається? Чи з інших причин? Що підказує вам ваш досвід?

- Навряд чи справа в наближенні зими. В 2016-му ми в Мар’їнці були практично п’ять місяців – і проти нас вони кидали різні найпотужніші свої підрозділи. В тому числі, й елітний їхній батальйон «Легіон», що підпорядковується напряму [Олександру] Захарченку, ватажку ДНР. Проти нас кидали і мусульманський спецназ, чеченці були і дагестанці. Кидали туди 331-й парашутно-десантний полк Російської Федерації – той самий, що розстрілював нас у «зеленому коридорі», коли ми виходили з Іловайська…

Ми їх всіх вбили. А десантників ще й спалили. Вони дуже голосно, коли там все горіло, кричали: «Десант не здається». Наче ми збиралися їх у полон брати…

- А що – не було такої думки?

- У нас такої думки немає з початку війни.

- Чому? Полонені – це ж обмінний матеріал?

- Саме це і погано.

- Можливо. Але разом з тим, це можливість витягти наших хлопців, які перебувають в полоні.

- Значить, наші не повинні попадати в полон. Я коли в полон попав, я готовий був загинути. Інакше не думав.

- Ви були у полоні? Як це трапилось?

- Я виходив разом із батальйоном з Іловайська, через «зелений коридор». Тоді мене і захопили у полон. Правда, я пройшов трохи ближче, ніж батальйон. Батальйон зупинився у Красносільському, а мою машину розстріляли в 1700 метрах попереду.

А потім мені дали інформацію, що дорогою йтиме Червоний Хрест. Ми вийшли до тієї дороги – і наштовхнулися на російських розвідників на БМД, сепаратистів і бойовиків. І нас захопили в полон.

Але, думаю, через те, що це був тільки початок війни, вони навіть не знали, що з нами робити. Тому, коли Червоний Хрест попросив, аби цій організації дозволили забрати полонених – вони на це погодились. Так що я вийшов звідти просто чудом якимось…

- Вони знали, хто до них потрапив у полон?

- Зі мною було чотири бійці «Донбасу». І вони могли би обміняти інформацію про мене на свою свободу. Такі пропозиції їм робили. І гадаю, вони могли би це зробити – але не зробили. Вони мене не здали. Бо якщо би здали, думаю, мене б досі по Росії десь у клітці возили і показували би за гроші.

- Знаю, ви писали свого часу про куди більш вражаюче «чудо»: коли росіяни начебто не впізнали Володимира Парасюка, який потрапив до них в полон…

- Знаєте, у нас є, як я їх називаю, «тихі герої». Люди, які героїчно воювали, проявили неабияку мужність – але мовчать про це, лишаються в тіні. Їх ніхто не бачить. А є й інші. Ті, хто верещить на весь світ про свою виняткову «героїчність», про те, як звитяжно вони воювали. Насправді ж ці «герої» в критичні моменти впадали в паніку і кричали: «Мене вб’ють! Мені не можна загинути – я обличчя революції!»…

Щоб припинити подібну паніку та істерику, доводилося досить жорстко реагувати. Аж до того, що я міг і зброю проти них застосувати. Бо коли в таких умовах починає панікувати один – паніка дуже швидко охоплює всіх інших. Як командир я мав на це реагувати. І я реагував жорстко.

Читайте також: «Ворог не просунувся», — комбат ЗСУ обіцяє окупантам Донбасу, що далі буде «ще цікавіше»

- Ми вже згадали про Іловайськ. Зрозуміло, що це величезна трагедія, яка нам ще довго болітиме…

- Неправильно ви кажете.

- Чому?

- Тому що поняття величезної трагедії кинув Україні товариш Семенченко. Насправді Іловайськ – це були два тижні практично в повному оточенні. Це були бої, в яких люди показали найкращі риси характеру. Там виконувались бойові завдання. Там ми планували операції – і проводили їх…

Іловайськ – це була велика битва. А останнім, крайнім етапом цієї битви був вихід через «зелений коридор», зрада росіян, російських офіцерів і обман Путіна, який гарантував нам безперешкодний вихід, якщо ми залишимо це місто.

Ми могли там далі продовжувати воювати, ми як мінімум ще тижні три могли там стояти. І це зіпсувало би всі плани росіян. Уявляєте, вони нас там оточують, роблять засідки і чекають – день, два, три. І ми на четвертий день пішли у цей «коридор». А якщо б не пішли?..

- І що б могло бути, якби не пішли?

- Треба розуміти, що наступати набагато важче, ніж тримати оборону. І втрати більші несе та сторона, яка наступає. Якщо би ми зайняли оборону – а у нас досить потужна оборона була в Іловайську – нас дуже важко звідти було би вибити. І тоді б росіяни понесли втрати. А якби наше командування ще й спланувало удар їм у спину, в тил, я думаю, ці дев’ять російських батальйонних тактичних груп, які зайшли, ми б розбили.

- Але командування не спланувало цієї операції, не готувало удару з тилу. Більше того – командування, як ви кажете, дало наказ на четвертий день виходити через «зелений коридор». Чим це закінчилося, ми знаємо…

- Наказ про вихід був відданий десь 26 серпня. А 24-го у нас був дуже жорсткий обстріл. Били і «Урагани», і «Гради», і гаубиці – все у нас летіло. І під шумок заходили російські війська, ці дев’ять батальйонних тактичних груп. Вони заходили і займали позиції, відділяючи нас від «великої землі», так би мовити…

Поки про це офіційно не говорять, але, думаю, рано чи пізно правда вийде назовні. І всі дізнаються, що на забезпечення нашого виходу були кинуті останні сили, які були у ЗСУ на цьому напрямку. Усі, включаючи авіацію. Знаєте, там два штурмовики літали, один з них був збитий, артилерія потужна працювала. Але не було, наскільки я розумію, у [тодішнього міністра оборони України Валерія] Гелетея на той час даних, де саме розташувалися російські війська. І сподівання були на домовленості… Я підозрюю – і впевнений, що рано чи пізно це буде озвучено, — що була домовленість випустити нас з Іловайська, тому що ми колись випустили бойовиків зі Слов’янська.

Таку версію ніхто не розглядає. Але дуже схоже, що наше командування повірило обіцянкам росіян, бо «ви ж до нас зверталися з приводу Слов’янська і Гіркіна – і ми не перебили там всіх»… Хоча перебити угруповання Гіркіна було нескладно – треба було лише задіяти вертольоти, авіацію. Але їх випустили. То вже інша річ, що зараз пояснюють, що Гіркіну дозволили піти, аби не знищувати разом з ним місто, в якому залишалося багато мирних мешканців.

Читайте також: «Привіт, сепари»: 46-ий батальйон спецпризначення ЗСУ зайняв нові позиції на Донбасі

- До Донецька вони рухались не одну годину. І не завжди містами, а й через поля…

- Як би там не було, я думаю, через це росіянам повірили всі. Ясно, що коли люди були два тижні в повному оточенні, моральний стан у них був ще той. У нас же раніше не було досвіду ведення війни, досвіду перебування в оточенні… І коли сказали, що ми вже будемо виходити і мусимо сформувати колони – добре, що я додумався дві колони сформувати, а не склав всі яйця в один кошик, як кажуть. Це трохи розпилило сили росіян. А взагалі росіянам не можна вірити. Іванушка-дурник завжди брехав. Щоб це знати, достатньо почитати російські народні казки.

- Але повірили, як бачимо. Чи сподівались на якесь інше співвідношення сил. Як би там не було, загинула величезна кількість людей. Має за це відповідати хтось, на вашу думку? Багато хто вимагає «крові» Гелетея, Муженка… Кого винуватите ви?

- По-перше, винні ті, хто стріляв – тобто росіяни. Це зрозуміло. Друге – аби когось судити, ми повинні розуміти ситуацію, яка склалася на той момент. 2014 рік – це хаос. Майдан, потім початок бойових дій на Сході України… Хаос. Війська – частково керовані. Чи багато можна було зробити в тій ситуації? Це зараз ми, сидячи в теплій ванні, можемо розмірковувати: а, може, так треба було піти? Чи ось так вчинити?.. А тоді був хаос. Тоді незрозуміло було толком, де хто. Тим більше, війська наші на той момент знаходились в дуже плачевному стані. Тому керувати цим всім було важко, практично неможливо. І то намагались щось робити – навіть в тих умовах!

Знаєте, я не хочу шукати крайнього. Гелетей? Так, непідготовлений міністр. Він взагалі з держохорони прийшов на цю посаду… Можна дуже багато познаходити різних причин, чому так сталось. Те, що трапилось – трапилось не виключно через поганого Гелетея, Муженка чи когось іншого. Просто не було досвіду. Просто 24 роки розвалювали нашу армію. Розвалювали планомірно – називаючи це реформуванням. Знищували озброєння, розганяли фахівців, звели до критично низького рівня підготовку курсантів у навчальних закладах…

Було дуже багато причин, які зрештою вилились у те, що ми отримали у 2014 році. І то – спробували і, в принципі, змогли зібрати докупи це все, спланувати, сформувати нові підрозділи – і протистояти.

Ви ж знаєте, що операція «Новоросії» з самого початку передбачала захоплення Криму і восьми областей України! Починаючи від Одеської, повністю по берегу – і аж до Харківської області. І столиця «Новоросії» мала бути у Харкові. Але цього не допустили. Хоча в тих областях велася тривала підготовка, завозилися зброя, «тітушки», велася психологічна та ідеологічна підготовка до захоплення цих областей.

А це ж був лише перший етап – по річці Дніпро. Другим етапом мав стати перехід на Київ. А нам, з нашим слабким військом – розрізненим, малокерованим – вдалося це зупинити.

Читайте також: Окупанти Донбасу «Гвоздиками» знищили бліндаж бійців ЗСУ (Фото)

А тепер ми кажемо: «От, всі погані». Але давайте покладемо на одну чашу терезів вісім областей, які цілком могли бути сьогодні під сепарами, а на іншу – ті окуповані території, які є зараз. Є різниця? Так, через недосвідченість, слабку розвідку, нерішучість у діях ми допустили таке. Але чи ми будемо судити всіх? Бо я знаю, є чимало таких хлопчиків, яким мало крові й які тільки те й роблять, що репетують: Гелетея на гіляку, Муженка на гіляку, всіх на гіляку…

- Ну, якщо вже на те пішло, то Гелетей взагалі тут ні до чого – міністр оборони хіба причетний до планування військових операцій?

- Знаєте, я був командиром батальйону, виконував обов’язки, пройшов «зелений коридор». Був з хлопцями весь час, з першого дня формування батальйону – до останнього дня 2014-го, включно з Іловайськом. І керував цим підрозділом настільки професійно, наскільки це було можливо. Наскільки це було в моїх силах.

А почитайте Facebook! Та гірше за мене взагалі немає людини у батальйоні! А чому? Тому що психологічно люди ламалися. Не всі, дехто. Але вони зламалися. Бо йшли у 2014-му на війну з глибоким переконанням, що от, ми зараз прийдемо, місяць-два, максимум три повоюємо – і далі будемо до кінця життя героями. Їздитимемо Україною, зустрічатимемося з дітьми, як ото ветерани Другої світової…

Але сталося не так, як гадалося. Зайшли російські війська. А потім був Іловайськ, оточення, «зелений коридор»… Люди були налаштовані на одне, а вийшло зовсім не так. А ще й в полон потрапили – психологічно це надзвичайно важко. Тому треба було знайти крайнього. Кожен на своєму рівні завжди шукає крайніх. Для якогось бійця у батальйоні крайнім цілком може бути і «Філін».

- Вас винуватять у чомусь ваші колишні бійці? Маєте на увазі ті чутки, які активно розпускаються, що «Філін» в підвалі у школі просидів» чи «в кукурудзі ховався»?

- Я з ними розмовляю часто, зустрічаюсь. І в день, коли була прес-конференція (присвячена протестам під Верховною Радою і використанню в них символіки «Донбасу», — ред.), я бачив багатьох з тих, хто писав про те, який я негідник, боягуз і так далі. От я запитував: «А чому ти так написав? Ти ж знаєш, де я був, що робив, в яких умовах це все відбувалося». А людина на мене дивиться – і сказати нічого не може.

Читайте також: «Мета — збагачення», — бойовий комбат «Філін» розповів про «бійців»-учасників акції під ВР (Відео)

Кадри типу Семенченка це використовують в своїх цілях. А от я, наприклад, людина, що заробляє свій авторитет конструктивом. Тому я зробив один батальйон – формував його, створював штат батальйону, розробляв його структуру, підрозділи, навчав їх… Багато довелось попрацювати.

А Семенченко їздив, із журналістами зустрічався. Він добре працював як замполіт, але не як командир. І, повірте, якщо у нього запитати, щоб він назвав сьогодні, хоча б які були підрозділи у батальйоні, а тим більше – попросити назвати командирів цих підрозділів, він навряд чи вам відповість. Бо далекий від цього.

Але Семенченко досі використовує батальйон у своїх інтересах. І якщо я націлений на конструктивну діяльність, то для нього важливі скандали, роздування конфліктних ситуацій, звинувачення керівництва країни… Він вже призначив винних. Він вже вирішив, чому вони винні. А знаєте, чому він так робить?

- Чому?

- Бо він свою провину ховає. Тому що людина з 10 класами освіти відправляла людей на смерть. І в Іловайську. І до нього – починаючи з Карлівки (батальйон «Донбас» зазнав серйозних втрат у Карлівці в 2014 році, — «Апостроф»).

Було ж відомо, що у Карлівці стояв батальйон «Восток». Було відомо, що вони зайняли позиції. А батальйон «Восток» складався з колишнього «Беркута», СБУшників, ментів, тобто з більш-менш підготовлених людей. І Семенченко туди кинув бійців, знаючи, що вони загинуть. А потім строчив сльозливі пости у Facebook – і піднімав цим свій рейтинг. Як він там кричав? «Торгівля на крові»? То у нього був піар на крові.

Знаєте, я хочу, аби ви зрозуміли: Семенченко не є для мене ворогом, він не є для мене опонентом. У нас з ним зовсім різні цілі. Це я просто оцінюю його діяльність, його ставлення до людей. Він був політичним лідером – і його люди слухались. Як у будь-якого лідера, у нього повинно було вистачити розуму не віддавати наказів, а він не шкодував людей – і вони загинули. Я б на місці дружин і родичів загиблих пішов би і написав заяви, подав би позов до суду, щоб суд розібрався з тим, наскільки винен Семенченко у смертях бійців батальйону «Донбас».

Він же хоче, аби суд розбирався у діях того ж Муженка? То чому тоді так само не розібратися і з ним, і зі мною? От тільки, на відміну від Семенченка, мені є, що відповісти. Бо я діяв чітко відповідно до чинного законодавства.

 


 


Мітки: , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook