25 років будівництва держави: що варто робити, аби 24 серпня 2017 року ще більше пишатись Україною

Україна-незалежністьСьогодні Україна відзначає 25 років своєї Незалежності.

Чверть століття навіть в масштабах державності не те що вічності — це лише мить. Але 25-тирічна історія незалежності для України, яка виборювала цю Незалежність століттями, — це багато.

Коли розпадався Радянський союз і дух свободи п’янив, 24 серпня 1991 року здавалось, що Україні досить лише проголосити державний суверенітет і от одразу українці заживуть у своїй державі, як у раю.

Виявилось, що проголосити себе державою і стати нею — це не одне і те ж. Виявилось, що поки українці в ейфорії раділи самому факту появи на карті світу визнаної незалежної України, Україну почали будувати, але будувати не так, як це уявляли собі українці, а «під себе». Коли з’ясувалось, що на доброму фундаменті зводять стіни, що трухлявіють від злодійства і казнокрадства, українці впали в депресію.

Зустрічаючи чергову річницю своєї державності, українці за чверть століття чи не кожного разу казали, що рік був непростим, що все складно, що і влада не така, і заробітки погані, і життя не покращується, і Майдани, мовляв, нічого не дали. Заспокоювали себе тим, що Україна — держава молода, що все це труднощі росту, а попереду буде світле майбутє. І кожного разу виявлялось, що може бути ще гірше. Тепер виявилось, що так погано, як зараз, в Україні за 25 років ще не було ніколи, навіть рік-два тому, коли Україна втратила Крим і почалась АТО на Донбасі, бо тепер зрозуміло, що ця війна затяглась надовго, а Крим повернеться ще не скоро.

І що ж тепер українці? Вони не опустили рук, вони стали сильнішими, бо все, що нас не вбиває, додає нам сил. Так гуртується народ, проходить становлення нація, що має свою державність лише 25 років і щоразу наражається на нові виклики. Українці навчились, хай ще не всі і не остаточно, відповідати на ці виклики не тільки силою духу, а й силою справи.

Україна у кривавих боях навчилась боронити себе від ворога, вчиться робити свою зброю, вчиться бути сильною державою на міжнародній арені.

Україна стає самостійною, майже до кінця зрозумівши, що міжнародне економічне і політичне партнерство може бути або лише взаємовигідним, або ніяким, бо «безкоштовного» сиру з російської мишоловки ми уже «наїлись» по саме нікуди.

Україна прагне стати кращою, хоче бути рівноправною в колі держав Євросоюзу, НАТО, хоча наздогнати країни з кількасотлітнім досвідом демократії непросто. В України цей досвід від часів Київської Русі більший, але поки Стара Європа йшла тим шляхом, Україна примудрилась знайти собі такого «старшого брата», який мало не звів її зі світу і досі не дає жити.

Та українці зрештою зрозуміли це і підняли країну, коли Янукович в останній момент вирішив, що союз із Росією рідніший, як союз із Європою.  Україна і українці платять кров’ю за право бути вільними уже на 26-му році незалежності. Українці вже не мають сумніву, що воно того варте.

Сумніви, схоже, ще є у влади, яка так і не вирішила для себе остаточно, що робити з агресором — воювати чи вести з ним бізнес. Саме це в соцмережах дотепники-українці жартома і називають «гібридною війною».

Сумніви у тому, що Україна може бути ближчою до ЄС, уже з’являються і в самої Європи та решти світу, бо умовою вони ставлять реформи, потрібні самій Україні, а можновладці наші, прикрашаючи все пишномовними аргументами про європерспективи України, на ділі топлять ці реформи в корупції.

Однак, дивись, ще виборів по кілька до різних рівнів, і українці, врешті, отримають владу, яка їх влаштовуватиме, або хоча б близьку до цього. Хочеться вірити, що влада в Україні, врешті, наздожене той рівень самосвідомості, який вже мають українці, бо громадянське суспільство, про яке стільки говорили, в Україні розвивається від Майдану до Майдану і зараз, в час війни, активно.

Та просто сидіти склавши руки і чекати, допоки це станеться, українці не мають права, бо час надто дорогий, виклики надто серйозні, а розбудова держави в цих умовах чекати не може.

Фото - преслужба Президента України. Знімок зроблений 24 серпня 2015 року на Хрещатику після урочистостей і параду 24 серпня 2015 року

Фото — прес-служба Президента України. Знімок зроблений 24 серпня 2015 року на Хрещатику після урочистостей і військового параду

То що ж слід робити, аби 24 серпня 2017 року, відзначаючи 26 річницю Незалежності України, ми не казали, що рік був непростим, що все складно, що і влада не така, і заробітки погані, і життя не покращується.

Насправді нічого героїчного чи складного робити не треба. Просто треба це робити, кажу я собі, кажу це вам, не претендуючи на істину в останній інстанції, але розуміючи, що це найелементарніше, що кожен із нас може зробити для себе як громадянина України, а відтак для держави Україна.

Просто кожен із нас має щодня чесно і сумлінно виконувати свою роботу кожен на своєму місці — в окопі, за вчительським столом, за столом переговорів, під президентським штандартом, за верстатом, за комп’ютером, за голосуванням системою «Рада», в цеху, за партою, в полі.

Просто кожен із нас має не брехати ані собі, ані оточуючим ні у великому, ні у малому. Від того, що рука руку миє, ще в жодного українця ані руки, ані сумління чистішими не стали.

Кожен із нас має навчитись мріяти, ставити собі мету, хай і невеличку, і досягати її. Кожен просто повинен навчитись відрізняти мрію від ілюзії.

Ми повинні перестати вважати, що «від мене нічого не залежить» і перестати лінуватись контролювати владу систематично. Ми цю владу обираємо, нам у неї і вимагати, нам за неї і відповідати насамперед перед своїми дітьми і онуками.

Кожен із нас має просто не красти ані з державної кишені, ані з кишені ближнього — не підраховувати дорогою з кабінету додому мільйони на офшорних рахунках, не нести з роботи додому ані конверт з хабарем, ані поцуплене «для годиться» мило чи кілька ручок, чи трохи фарби, чи трохи цукру.

Кожен із нас має перестати плекати марні сподівання, що хтось щось зробить за нього. Може й зробить, але не так, як хочете ви. Українці уже це проходили — поки ми чекали, що державні мужі збудують незалежну Україну, вони будували незалежний від народу рай для себе.

Кожен із нас має перестати продаватись — за 300 гривень на виборах, за зарплату «в конверті», за обіцянку дешевого газу в обмін на продовження дислокації Чорноморського флоту РФ в Криму. Все просто — того, хто поважає себе, не принижують.

Крім того, кожен із нас, перш ніж казати, що в Україні все не так, має запитати себе, а що він зробив для того, аби було так?

Відтак розраховувати кожен із нас задля майбутнього України може насамперед на самого себе. Тільки кожен із нас зможе збудувати державу такою, якою хоче бачити її. Доручати це комусь не можна, бо надто важлива це справа — будувати свою незалежну суверенну державу Україна.

Тепер ми знаємо, що справа ця ще й нелегка. Але дорогу подолає тільки той, хто йде, збудує тільки той, хто зводить. Навіть якщо ти один, то це тільки здається, що ти один у полі воїн — просто тобі не видно інших. А вони точно є. Нас багато. Ми — народ, що будує свою державу.

Нам є чим пишатись. Ми зробимо усе і навіть більше, аби 24 серпня 2017 року ми мали ще більше підстав пишатись собою і Україною.

Зі святом — Днем Незалежності України!

Олена Шуль, головний редактор ІА «7 Днів-Україна»

 


 


Мітки: , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook