«Казка, ціною повчання 7 малолітніх» — історія з життя

Фото ілюстративне

Фото ілюстративне

Казка із вирію. Джерело

- « Гуси, гуси, гусенята, візьміть мене на крилята та понесіть до матінки…» — Пам‘ятаєш, як мама нам читала ту казку? – гукнув до брата замурзаний та задоволений собою Сашко, зганяючи з гнізда дебелу гуску.
Атож, пригадує малий Назарко мамині казки. Він наймолодший в їхній багатодітній родині, тож йому перепало уваги та казок чи не найбільше. Він не так слухав батьків, як запам‘ятовував.
- Щоб діти зростали людьми, треба читати їм більше про тварин, — давав настанови тато. – Але сам ніколи не мав часу почитати своїм сімом нащадкам, бо домашнє господарство – то робота, яку ніхто не помічає, доки не перестаєш її робити. Тож казки вряди-годи розповідала мама. Часом читала, а, бувало, вигадувала. І тоді коло неї збиралися дітлахи, бо ті історії завжди були особливо цікавими.
- Казки важливіші, ніж просто розповіді, — мислила вона, — не тому, що в них існують дракони і відьми, а через те, що в казках всю нечисть можна перемогти…
Тої осені і тато, і мама знайшли додатковий заробіток, залишивши молодших дітей на старших. А в старших з‘явилися свої підліткові інтереси і захоплення. Тож двоє найменшеньких – Сашко та Назарко, переважно, належали самі собі.
Ще весною мама, гуляючи з ними панським маєтком – так називали місцевий парк в їхньому селищі – гукала, побачивши в небі диких гусей:
- Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко, а ви нам на крилах принесіть здоров‘ячко!
І підкидала жменьку трави.
А недавно, восени проводжала очима таку ж зграю: «У вересні, дітки, гуси летять – зиму на хвості несуть, — якось сумно сказала мама. – Чергову зиму. Не зглянешся – і Різдво на носі, як притьмом біжить рік за роком…»
Чому гуси засмутили маму, Сашко та Назарко не розуміли. Та на все вважали і на вус мотали.
- Слухай, Назарку, чого наша гуска до вирію не полетіла, знаєш? – споважніло пояснював молодшому брату Сашко. – Її так відгодували і на гніздо посадили, бо мала сили набратися, щоб нас на роботу до мами на крилах відносити. Ти менший, легший, сідай на гуску, а я буду підганяти.
Назарку двічі казати не треба. Він, маленький та худенький, що вліз би й у мишачу нору, дуже хотів побачити маму. А ще більше його зацікавило, як це в казці:« у матінки – їсти, пити, ще й хороше походити». Може, гадав він, там, на роботі, хорошіше походити вийде.
Та й прилаштувався – сів на гуску. Жалісливе гелготання птиці не допомогло, бо старші хлопці вибігли на п‘ять хвилин і їх вже з годину не було вдома. Сашко допомагав брату полетіти до мами з усіх сил – взяв хворостину і підганяв ліниву гуску, яка тріпалася, як могла.
Щоб втриматися, коли злетять, Назарко міцно вхопився птиці за шию…
Десь на десятій хвилині підготовки до польоту хлопці зрозуміли: щось пішло не так. Гуска вперто не здіймалась на крило, навіть вже не гелготала.
Назарко зліз з гуски, яка віддала кінці, і підсумував цитуючи батька:
- З цього квасу пива не буде. Бациш, Саша, вона здихла…
І хлопці сіли думати, що їм робити далі.
Напевно, казки – це страшні історії, які мають готувати дітей до дорослого життя, міркували хлопці. І було їм трохи муркотно в передчутті повернення батьків.
Сонце, захекавшись за день, зайшло за стодолою. А Сашко і Назарко зайшли в хату – як сама тиша. Мати одразу зрозуміла, що ті десь накапостили.
- Мамо, мамо, — на два голоси розповідали брати про свій політ – ми на крилятах хотіли до тебе, а гуска стара, видно, була, нездужала…
Коли вийшли у двір всі разом – гуска твердо сиділа на гнізді, тільки голова була підперта хворостиною.
Дивно, але мати не сварилася на синів: «Нині душа нашої гуски теж полетіла у вирій», – сказала малим. А чоловікові – що на роботу їй не час ходити, ще треба розказати дітям багато казок.
«Коли б не зима, тоді б літо було довшим», — того ж вечора почала для Сашка і Назарка нову казку.

 

 

 

 

 

Мітки: , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook