«Бійся гніву доброї людини!»

Ігор Павлюк, письменник, науковець

Ігор ПАВЛЮК, письменник, науковець

Я, український поет Ігор Павлюк, у жилах якого, можливо, тече кров легендарного гетьмана українського козацтва Павлюка Бута, горджуся сьогодні приналежністю до української нації, хоча ще недавно із тривожним сумом повертаючись додому з Ірландії, Америки чи Польщі, говорив сам собі і друзям: «Що ж, батьківщину не вибирають»…

Сьогодні я знаю, що Україну бачить гордою і сильною не лише Європа, але й цілий світ. І знатиме її не лише як територію найбільшої техногенної катастрофи людства – Чорнобиля, як територію Голокосту, але як місце дивного зібрання народу, який мирним шляхом хоче прийти до того стану демократії, свободи, до якого багато народів ішли через кров і війни.

Це божественна особливість України.

Тому віддамо Богові Боже, а кесарю – кесареве.

Я був активним романтичним учасником Помаранчевого Майдану, куди йшов, попрощавшись зі своїми доньками і дружиною, бо як колишній курсант військового училища,розумів, що з таких акцій можна й не повернутися.

На щастя тоді обійшлося без крові.

Я гордився такою Україною.

 

Біда ж моя як батька, чоловіка, доктора наук, професора, громадянина, що мене у ці грудневі дні зрадили.

Не друзі, не колеги, не сусіди.

Всі ми люде (саме так – «люде» – писав Тарас Шевченко).

І Бог усім суддя.

 

Мене зрадила моя політична влада – мої слуги, які жирують за рахунок наших податків і не тільки, на жаль, за рахунок них…

Причому зрадила дуже підло.

Адже буквально у вівторок я чув, бачив, як три президенти України різних років разів із діючим президентом разом говорили правильні слова про ситуацію в країні і про мирний і мудрий вихід із неї, а вночі… «Беркут» за наказом зверху знову кинувся в атаку на моїх колег, вчителів… дітей… на майбутнє.

 

Як каже народне прислів’я: «Бійся гніву доброї людини!»

На наше горе, почалася війна, але на щастя, не громадянська, а народу із годованою ним владою.

Я у ній буду поетом-солдатом.

Як чоловік я ще здоровий і багато чого вмію.

Я не люблю бійок, не люблю суддівств.

Я пишу вірші, які помітили і друкують у світі окремими книгами.

Це мій скромний вклад в інтеграцію України у світове співтовариство, яке я трохи знаю, бо ж удосталь поїздив і пожив у світі. Міг би зостатися і жити в багатій стабільній країні. Я поважно люблю усі нації, народи і окремих їх представників.

Але я свідомо, серцем вибираю Україну, землю, батьківщину, де закопана моя пуповина, і готовий боротися за її горде і світле майбутнє або вмерти за неї.

 

Ігор Павлюк, письменник, науковець

 


 


Мітки: , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook